Літо прийшло несподівано.
Не гучно — а м’яко, як аромат полуничного морозива в полудень, як перша крапля кави на вустах.
Настя приїхала в село не заради кохання. Вона просто хотіла відпочити. Забутися. Відключити світ і знайти себе там, де земля дихає спокоєм, а вітер знає твоє ім’я.
Він був там.
Сева.
Той, хто знав, як мовчати поруч, коли хочеться кричати.
Той, хто приніс їй каву — без зайвих слів, але з таким поглядом, від якого ставало тепло навіть у найпохмуріший день.
Поле навколо пахло сонцем.
Село спало в затінку лип.
А між ними — щось почалося.
Те, що важко описати, але легко відчути.
Іноді, щоб знайти себе — треба заблукати влітку.
А іноді — достатньо погляду.
Літо пахло медом і кавою.
Настя стояла на порозі старої хати, що приховувала сотні таємниць. Тут, у селі Зелене Джерело, де колись жила її мама, час ніби спинився.
Вона приїхала сюди, щоб знайти відповіді, які не давали спокою роками. Відповіді про минуле, про сімейні секрети і про те, ким вона є насправді.
Поруч тихо пролунав голос — Сева. Він був поруч, мов тінь, що слідує за нею всюди. Його очі світилися теплом і тривогою одночасно.
— Готова почати? — запитав він.
Настя глибоко вдихнула свіже повітря, наповнене запахом лісу й свіжозвареної кави.
— Так, — відповіла вона. — Час розкрити всі таємниці.
І літо, що починалося, стало початком нового життя.
Відредаговано: 22.07.2025