Кінець історії

Аманда залишалася спокійною. За секунду вона лише посміхнулася та згодом усмішка переросла у голосний регіт.

"Що з нею? Невже не все так просто?" - думала я час від часу дивлячись на Джека.

Через деякий час вона трохи заспокоїлася.

- Не дивуйся, Соню. Дізналася б ти чого мені так весело - посміялася б також. - пирхнула вона.

- Так розкажи - сказала я.

Чесно кажучи мені це все обридло. Аманда від останньої нашої зустрічі стала жахливо мене дратувати. Тому я не стала гаяти часу, і поки вона думала - я побігла прямо на неї. Коли дистанція між нами почала скорочуватися я швидко дістала кинджал та замахнулася. Вірогідно чогось подібного Аманда й очікува - в той же момент вона опинилася за мною та направила усю зброю в мій бік.

- Лише після твоєї смерті - вона переможно усміхнулася

Момент і все летить у мене... Я не можу вдіяти нічогісінько.

- Соня!!! - десь здалеку я почула крик Лілі.

"Дивно. Як вона опинилася тут" - я лише заплющила очі та готувалася до неминучого кінця - "До чого ж банальна смерть. Вибачте всі.... Джек пообіцяй наглядати за Лілі". Здається, що жоден нерв не поворушився на моєму обличчі. Лише холод, крижаний вираз обличчя та жодних думок.

Не знаю скільки часу пройшло та розплющити очі мене змусив злий вигук Аманди. І дійсно. Привід для цього був вагомий - всі її мечі пройшли крізь мене. КРІЗЬ мене, ви розумієте??? Взагалі  мені здавалося, що я стала якоюсь невагомою.

- Як ти дізналася? - Аманда буквально карбувала кожне слово.

"Дізналася що?" - чомусь запитувати мені не хотілося.

Хто знає,  що б сталося та тут я почула кроки за своєю спиною. Різко обернулася -  можливо це люди Аманди. Та на щастя я помилилася. Це була та сама літня пані, яку ми зустріли ще на Геловін. Джек лише посміхнувся:

- Знав, що на вас можна розраховувати

- Тище сумнівався в моїх силах, шибенник? - пані спробувала зобразити серйозне обличчя.

-Як так. Неможливо!!! - закричала Аманда та знову замахнулася своїми мечами.

Та легким помахом руки, пані це все зупинила:

- Прекрасно. Попалася - пані усміхнулася.

Враз до Аманди прідбігло двоє людей з "Ради Спогадів" та повели кудись з собою. Я все ще "висіла" в повітрі не до кінця усвідомлюючи всього, що сталося. Здається ось-ось мало завершитися моє життя. Та певне я пришвидшила події..

- Джек, серденько йди до Лілі та відшукайте ключ. о і на рахунок Лілі - вона помовчала - я дала їй ліків ніхто не знає була б вона ще жива якби ми не встигли, тому біжи швиденько.

Кіт лише махнув головою і створивши портал з вогників відправився до Лілі. Ми з пані залишилися наодинці.

- Думаю тобі час про все дізнатися, Соню. І вона почала свою розповідь:

" Як ти вже могла здогадатися все почалося через людей, що звинуватили Діану. Ніхто не знав - та вони були одними з тих хто напав на селище, тому в їхні плани не входила маленька дівчинка, що все зруйнує. Саме тому вони знайшли привід для її ув'язнення. Невідомо чи Діана про це здогадувалася, чи їй розповів один з вогників та вона вчасно заховала ключі та передала шкатулку. Думаєш: до чого тут взагалі ти, так? Пояснюю. Через негативні емоції Діани деякі з її вогників ставали злими та перетворювалися у монстрів, приміром як Аманда. Коли вона це зрозуміла було занадто пізно і щоб якось покращити становище, вона загадала останнє бажання - аби одна з її нащадків змогла зупинити темних вогників, для цього вона передала силу - тобто здібність "привида". З якихось невідомих нам обставин ця здібність перепала саме тобі, але вона зникне одразу як тільки ти знищеш усіх злих вогників. Для цього лише потрібно відкрити ключем шкатулку і все..."

Вона закінчила свою розповідь та очікувально дивилася на мене. Я мовчала.

- Так, не варто зараз нічого говорити краще ходімо до Джека та Лілі. Чомусь я впевнена,що вони все знайшли.

Мить - і ми вже у лісі на  тому ж місці. Я одразу кинулася обіймати Лілі.

- Я така рада, що з тобою все добре! - сказала я

- Це все завдяки цій пані, ще раз дякую вам - Лілі

На це пані лише посміхнулася. Джек протягнув мені ключі. Здається, що вони зовсім не змінилися. Я акуратно прокрутила ключі в шкатулці і та відкрилася! З неї вилетіли всі вогники, засвітилися... а шкатулка. Шкатулка піднялася у повітря та просто зникла. Я стояла немов зачарована.

"Дякую" - щось шепнуло мені в вухо. А може мені й здалося...

- Соню, Лілі. Це наша остання зустріч - сказала пані - не люблю довгі прощання, тому бувайте! Вона зникла. Джек винувато посміхнувся та теж зник. Лілі явно засмутилася через...так через Джека. Нам нічого не залишалося як поїхати додому. Після цього  ми просто розійшлись по домівках - нам було що обдумати...

Саме так я могла б закінчити розповідь,що сталася три роки назад. Точніше я хотіла це зробити але тут з'явився Джек! Так той самий кіт, що провалився  у старому домі. Я не могла повірити своїм очам. Та й Лілі теж. Його представили як нашого нового однокласника. Невже ніхто не пам'ятає, що він й так був у нашому класі? Здається ні, адже магія доволі загадкова штука....

В той же день він нам розповів свою історію:

" Я був одним із темних вогників. Але те, що робили вони мені зовсім не подобалося. Саме через це від мене хотіли здихатись. Та на мою сторону перейшла пані. Вона захистила мене та провела до "Ради Спогадів". Мене прийняли бо побачили чисте та щире серце. Я став їм допомагати. Та тут з'явилися ви. Мені було надзвичайно важко коли ми тоді мали прощатися". Він закінчив свою розповідь. Ми мовчали.

- Джек. Ти залишешся з нами правда? - з якоюсь надією в голосі запитала Лілі.

- Так.  ще.... Лілі ти мені дуже подобаєшся - він відвів погляд - я не міг цього не сказати тобі.

- Аа.... Так..І ти теж мені подобаєшся - вона усміхнулася.

- Тааак. Не заважатиму вам, піду куплю чогось солоденького - хіхікнула я і вибігла в магазин. Я була рада за них. Дуже давно відчувала,що цей день настане і так - моя поганенька інтуіція мене не підвела.