Вона повернулася

 О 12.30 ми повинні були б зустрітися на вокзалі. Ліс, де був схований ключ знаходиться за 420 км від міста. Цей ліс я знала дуже добре, раніше ми з батьками часто навідувалися туди на відпочинок.

 13.37 - відправка електрички. О 12.52 ми з Лілі все ще дома. Джек дзвонив нам вже в сотий раз, чим сильно дратував мене:

- Де ви? Електричка не чекатиме вас!

- Я тобі вже сказала: у нас проблема! Ми не можемо знайти ключ від будинку-злісно викрикнула я

- Допомога потрібна? - запитав Джек

- Скажи лише одне: квитки в тебе?

- Так - Джек- Тоді чекай нас  - я

Я поклала слухавку. Годинник показував 13.00... Згодом 13.12.... А пошуки були безнадійними

-Є!!! Знайшла!!!- викрикнула Лілі

Лежали вони у нашій дорожній сумці. Як на мене дивно.

- Але... Ми не ставили їх туди... - Лілі

-В дорозі подумаємо на цей рахунок. А зараз: я викликаю таксі, а ти дзвони Джеку і скажеш, що хвилин через 7 ми будемо на місці.

- Добре.

13.28

- Де ж це таксі?!- моє терпіння закінчувалося

- Заспокойся. Кинджал в тебе? - Лілі.

- В мене - я

.Приїхало таксі.

- На ж/д вокзал! Швидше прошу!

- Добре

Через 5 хвилин ми приїхали. Ми заплатили за проїзд і побігли до колій. Джек вже стояв біля потрібного вагону електрички. Ми побігли до нього, показали провідниці квитки і зайшли всередину. Лише коли ми зайняли свої місця він сказав:

- Я здогадувався, що ви приїдете з запізненням, тому попросив провідницю аби електричку затримали на кілька хвилин. О, і до речі де були ключі?

- По-перше дякую. А ключі були в дорожній сумці - сказала я.

- Лілі? Все добре, у тебе дивний вираз обличчя - Джек.

- Все добре. Просто дивно це все. Якесь відчуття дивне переслідує мене.

- Не хвилюйся. Все буде добре- Джек

- Звичайно все буде добре в тебе ж такий захисник є.- я

- Зараз хтось договориться - Джек

- Але це ж правда- я посміхнулася.

Після цього настала довготривала тиша між нами.

- 5 хвилин-наша станція- Джек

- Збираємося - Лілі

 Ми вийшли з вагону електрички. Далі повела я. Ми в такій же тиші пройшли вниз стежкою, повернули вліво, потім ще декілька поворотів.

- Ми прийшли - холодно сказала я.

- Ти впевнена? - якось напружено спитав Джек.

- Ха! Не віриш мені? - криво посміхнулася я.

- Все ж ти справилася з завданням, а тобі, котику варто повірити їй. Вона привела вас на правильне місце - за моєю спиною пролунали оплески і короткий смішок.

Я дістала кинджал. Джек стояв лицем до "голосу"...але нічого не робив? Що ж. Тоді я зроблю. Швидко повернувшись, я хотіла нанести удар.... Але побачене змусило мене зупинитися. Адже перед собою я побачила та сто відсотків! Це була Лілі, але блідніша ніж завжди і її очі. Вони набули червоного відтінку.

- Хм? Якісь проблеми, Соню? - спитала Лілі, і майже одразу похитнулася і впала навколішки.

- Що....що зі мною?- слабким голосом спитала вона.

"Очі! Коли Аманда контролює Лілі, її очі набувають червоного кольору. Значить, коли Лілі знову е-ее... сама-по-собі її очі каштанові."- подумала я.

- Джек- викрикнула я- В мене є план, але прошу: щоб я не зробила - не заважай. І не підходь до Лілі.

- Добре, але....

- Ти обіцяв

Майже одразу я обернулася до "Лілі"

- Аманда, невже ти так постаріла, що вирішила заховати обличчя

- Ха-ха. Ти все ж не змінилася. Ймовірно, наша минула зустріч тебе ні чому не навчила.

- Тц.. Що тобі треба? Залиш в спокої Лілі!

- Я можу подумати, але ти підпишеш угоду на поєдинок: виграєш ти- я вам не заважатиму. Але якщо виграю я.... Нічого доброго не очікуйте.

- Добре

- Ні! Навіть не думай! Чуєш ні!!- кричав Джек

- Пізно. Краще допоможи Лілі.

Клац-клац... Ми опинилися в світі Спогадів.

- Ти сильна, якщо погодилася зіграти проти мене. Але тут буде все по моїм правилам. 

Секунда і ножі, кинджали, мечі все полетіла мене... Немов я була намагнічена для них... Але так просто здаватися я не буду!!! Я побігла в іншу сторону, ухилившись від атаки, але всеж один кинджал зачепив мою ногу. Аманда переможно посміхнулася

- Твої останні слова..... Мовчиш? Ха. Ти сама зробила собі вирок! А знаєш, що ця кімната сама знищить того, хто стоятиме в правому кутку 40 секунд. Вистачило б тобі затримати мене там і я опинилася замкненною. Хах. Але зараз про це навіть не мрій!

Я закрила очі. Як іронічно, так я закінчується моє життя? Я неправильно його прожила...чи навпаки? Я не знаю.

Але.. Пройшла хвилина, дві і... Нічого не сталося. Я відкрила очі, і побачила Джека у формі кота, що стримував її атаки з допомогою вогоників. Так тих самих!

- Ти порушив обіцянку!

- Жити обридло? Давай Соню! Вставай!

- Аманда. Ти сама винна, що розказала мені всі секрети кімнати! Тепер давай закінчимо з цим!