Погрози на майбутнє

Цiлiсiнiкий тиждень нiчого не вiдбувалося, якщо не брати до уваги осiннi канiкули, якi ось-ось закiнчаться. Пʼятниця, субота та недiля пролетiли з шаленою швидкiстю.

 Понедiлок." Ох....Нiчого нового в цьому життi. Я як завжди спiзнююся" Але все ж моя наiвна пiвсвiдомiсть сподiвалася, що вчителька затримається. Я вбiгла вклас з практично вже рiдними менi словами "Вибачте за запiзнення! Е-еее?..." Бiля вчительки стояв новий учень, який декого менi нагадував, швидко знайшовши поглядом Лiлi, я побачила такий же здивований погляд.

- Чого ти застигла, Соню? Проходь. Також дуже хочу поговорити з тобою, але це пiзнiше.

Без слiв сiвши за парту, я почала думати чого вчительцi так "припекло" поговорити зi мною. В цей момент вчителька представляла класу новачка. Що ж у ньому не так? Може сильна схожiсть з котом iншого свiту? Його посадили за третю парту - тобто передi мною.

Цiлий урок мене мучила цiкавiсть та здогадки. Дзвiнок на перерву. Я пiшла до вчительського класу. Лiлi чекала бiля дверей.

- Ви хотiли щось сказати менi, я вас слухаю.

-Так.  Менi зовсiм не до вподоби, що ти вирiшуєш питання силою.

Я закотила очi. Знову стара пiсня. Знаєте iнодi в мене вiдчуття, що вона вважає мене вбивцею. Невже я так часто маю проблеми?-Можливо. Але не завжди я так вирiшую питання. Менi допомагає Лiлi, яка знає толк в переговорах. Спокiйний голос, вiд якого в подiбних ситуацiях аж мурашки бiжать, впевнений погляд. Але бувають ж люди до яких не доходить, вони вперто доказують своє та ще й погрожувати встигають. Ось тодi я вступаю в "свої" переговори. Та вчителька цього вперто не помiчає.

-Нiчого не хочеш сказати?

-Щоб я не сказала, все пiде проти мене.Будь-яка iнформацiя.

-Хм.. Ти зовсiм не змiнилася. Доведеть прийняти мiри- будеш доглядати за новеньким.

-А,що за ним дивитися?

- Будеш допомагати з уроками i таке iнши.Вiдмова не приймається.

Мовчки вийшовши з класу, я переповiла Лiлi всю суть проблеми.

- Я тобi допоможу.

-Дякую.

Ми з Лiлi вирiшили поговорити з новеньким та на дивину вiн нас саме шукав.

- Я Джек- представився вiн- маю з вами поговорити.Без свiдкiв.

Вирiшивши зiбратися пiсля школи до того часу я розповiла Лiлi, що мене турбує ця схожiсть з "вухатим монстром" На,що вона вiдповiла:" Я теж за це думала, але я вважаю, що якщо це вiн, то ми про це дiзнаємося".Цi слова трохи втiшили мене. Кiнець урокiв.

-Вам треба дещо знати....

-Повiр менi ми давно це хотiли дiзнатися-я

-Що ж... Я переживав,що все буде куди складнiше. Я думаю ви вже зрозумiли, що я той хлопець з "свiту Спогадiв?"

-Нагадай будь ласка, той самий, що з лицем серiйного вбивцi пiдходив до нас, а потiм провал...

-Ще одне слово i ти дiзнаєшся вбивця я чи нi- пребив мене Джек.

- Повiр, ми теж не промах-Лiлi

- Хто б сумнiвався....

Саме так вiдбулося наше "друге знайомство". Джек виявився людиною, чимось схожою на нас. Можливо саме тому ми легко знайшли спiльну мову. Щодня у нас були новi пригоди, якi не дуже радували вчительку, i я впевнена, що вона почала жалiти, що вiддала такого "хорошого хлопця" пiд опiку такого"монстра" як я. Та нас це не турбувало. Особливо мене.  Почалася зима. З цього часу багато чого змiнилося. Як мiнiмум Джек вчив мене та Лiлi як розпiзнавати "монстрiв спогадiв". Тобто тих, хто хоче заважати нам. Також я почала помiчати,що Джеку явно не байдужа моя подруга, ну, а Лiлi в свю чергу старалася змiнювати цю тему. Але одного разу я таки вивела її на чисту воду. Закiнчилася зима. Дивно але стало так спокiно. Але спокiй не може тривати вiчно....

7 Квiтня. Я отримала с-мс з таким вмiстом: "Треба зустрiтися один на один. За гаражами о 15.45. Або доведеться поговорити з твоєю подружкою" Емоцiї взяли верх. "Чорт забери!Як вони посмiли чiпати мою подругу?" Лiлi помiтила мiй холодно-смiливий погляд. I явно занепокоєлася.

-Все добре?

-Бiльш нiж-я постаралася виглядати спокiйно.

15.40. Я прийшла на мiсце зустрiчi.

-Ха-ха. Ти пишеш с-мс де просиш прийти однiєю, а сама маєш сюрпризи? Боїшся мене?

Навпроти мене стояла спершись на стіну гаража, приблизно такого ж росту світловолоса дівчина. Світлі тони одежі були ідеально підібрані. Туфельки з бантиком. Але її погляд. ці байдужі до всього сірі очі. Здється, що подивишся в них і вони перетворять тебе у попіл.

-Я рада, що ти прийшла одна. Моє ім'я- Аманда. Я занадто горда щоб розбиратися з перешкодами самiй, тому за мене це зроблять вони - легким жестом показавши на своїх "супутників" - до того ж ти лише марнуєш час. Мій час.

- В когось дуже висока самооцiнка-холодно сказала я- колись це зiграє проти тебе

- Як i твоя смiливiсть. Вона уб'є тебе. Але не в цьому свiтi. Також не ручаюся за подружку та котика, що лiзе не по своїм справам. - вона тихенько засміялася.

-Заткнися. Не тобi виносити вироки- вiдрiзала я

-Кому ж тодi? - якось немов беззахисна дитина спитала вона

"Хоче позлити мене ну-ну"

-Менi обридло твоє мовчання. Розберiться з нею! - Її очі випромінювали все ту ж байдужість

-Сама нiяк? Нема сили хах. А таку сильною та безстрашною себе показуєш.

Вона промовчала та я дуже сумніваюся, що вона надала значення моїм словам.

Стандарт, все як в бiйках. Ухилилася вдарила. Я вийшла переможнецею.

-А ти непогана. Але не втрачай пильнiсть!

Якимось чином вона опинилася позаду мене,хоча секунду тому була передi мною, "Перемiстилася чи,що?"

Щось холодне торкнулося моєї ноги, потiм поступив удар в голову. Не дуже сильний.

- Ти вiдповiсиш за свої слова-Аманда

Цей погляд я запамʼятаю. Вони пiшли. Пiкнув телефон :" Я з Джеком буду за 15 хв. Зустрiч за гаражами" Що ж далеко менi йти не доведеться. Швидко дiставши бинт я перемотала ногу. Голова теж переставала болiти. Але дещо мене непокоєло.... Слова цiєi...кхххмм. дiвчини? про Джека з Лiлi.