Iнтригуючий Гелловiн

Я - Соня. Пiдлiток 16-ти рокiв. Не одиначка але й не популярна чiка старшої школи. З впевненфстю можу скзати, що вважаю своє життя трохи нудним та банальним. Ха,чому? Судiть самi: найзвичайнiсiнькi буднi у школi, секцiя з карате та тимчасовi сварки з батьками.

Зовнiшнiстю теж не можу похизуватися. Не подумайте, я не якесь страшило, нi! У мене чорне,як вороняче крило волосся, блакитні ,як крига, очi та у подарунок вiд "матiнки-природи" блiдна шкiра. Класичне зомбi або ще краще як мене називають- привид.

З моєю зовнiшнiстю зрозумiло, тодi до найголовнiшого.

Усе почалося три роки тому назад. Ми як i iншi родини святкували Гелловiн. За традицiєю вбираємося  у костюми вигаданих або мiфiчних iстот. Цього року я знову йтиму зi своєю кращою подругою Лiлi,яка до речi одягала костюм зомбi. Мене ж вона пiдбила одягтися як привид.

-Та годi тобi! З тебе вийде дуже милий маленький привид - невинно усміхаючись промовила Лілі

-Ага, аякже. З запасом бойових мистецтв у подарунок - з перевагою в голосі відповіла я

- Вони тобі ні до чого. Привиди не можуть торкатися будь - чого - додала Лілі

- Шкода визнавати, та я фейковий привид - я посміхнулася краєм губ

Ми почали підбирати грим до наших образів. Розтріпане волосся Лілі прикрашав блакитний пошарпаний бантик. Сукня стилю "лоліта", що надавала її образу давнини ідеально поєднувалася з чорними туфлями на підборах, котрі тільки додавали росту подрузі.  Я ж одягнула надзвичайно довгу нічну сорочку та зачесала своє темне волосся наперед. Коли ми стали разом біля дзеркала я знову побачила нашу різницю в рості

Лiлi висока та струнка як модель,з волоссям кольору карамелi пiдстрижене пiд каре. Поряд з нею я справдi виглядаю низенькою. Ми з нею протилежностi - вона спокiйна та розсудлива ну, а я - емоцiйна i коли мене розiзлити- тримайте десятеро, бо полiзу з кулаками. Звiсно через це у мене бувають проблеми, iнколи тих кого я "провчила" пiдмовляють старших дружкiв навчити мене манер. Хоч менi i дiстається, я не жалiюся- сама винна. Лiлi постiйно пробує врозумити мене але виходить поганенько.  Вже кiлька годин ми ходили вiд будинку до будинку з словами "Цукерки або Життя" i дивувалися, що цього року господарi пiдозрiло щедрi. Ми вже подумали,чи бува не роздавали цукерки на Площi?

До 23.00 ми мали гору солодощiв. Опiвночi починалося саме цiкаве - обмiн подарунками. Ми вважали це традицiєю. I ось нарештi на годиннику північ, що означає, те, що ми маємо спуститися у вітальню.

Мама отримала плаття,яке гармонiйно дивилося до свiтлої вiд природи коси та синiх очей. Тато ж отримав електронну книгу i ведмедика ( ну не могла я не купити його) Пiсля цього ми з Лiлi пiднялися у мою кiмнатку та обмiнялися подарунками. Вiд мене Лiлi отримала джинси, а я в свою чергу- купу браслетикiв про які давно мріяла та блиск для губ.

Вже влягаючись спати я помiтила подарунок батькiв - родинну шкатулку.

"Дивно.... Але пусте завтра спитаюся" - подумала я.

Мене розбудив яскравий синiй вогник,який покружляв спочатку над моєю, а потiм i над головою Лiлi, немов будячи нас.

-Родичi з минулого?-пожартувала Лiлi (навiть в такий момент нам було весело)

На свому письмовому столi я помiтила записку:"Якщо ти достатньо хоробра, відгадай секрет родини та допоможи виправити помилки давнини"

Хей, серйозно? Звучить як виклик ну чесно. Мене це розсердило я вже направилася за синiм "непорозумiнням" i хотiла доторкнутися,як мене зупинила Лiлi:

- А,що як з тобою щось станеться?

-Тодi передай Льошi, що вiн менi подобається - з якимось роздратуванням промовила я. Звісно, не хотілося мені цього визнавати

-  М-м-м добре - посміхнувшись сказала Лілі

Я доторкнулася до вогника i вже збиралася перечислити всi претензiї, як навколо нас закрутилися тисячi таких же "непорозумiнь" i в кiнцi-кiнцiв ми опинилися у якомусь примiщеннi заповнене....туманом? Хтось тихо,помалу спускався сходами. До нас наближалася постать.

"Куди бiгти?" - ми були загнаннi в кут.....