Розділ 23

Жахливий звук розірвав тишу, проникаючи в мої вуха, і я ненавмисно затулила їх. Гуркіт розігнав мої очі. Переді мною була гладка чорна тінь з крилами та рогами. З-за його спини я помітила додаткову пару рук.

Що це може бути?

Його хвіст декілька разів ударив по землі, що вона тремтіла. Він почав зменшуватись, ставши меншим за головну вежу замку, його ріст знизився до рівня оборонних мурів, і він став трохи менший, схожий на штурмового вовка. Тепер він був всього лише чотирьох метрів заввишки.

Він набрав сили. Ця яма, ці події... Острів знаходиться на пекельному розломі, і саме тому вони нас сюди затягнули.

Вони хотіли використати нас як жертв, щоб знищити бар'єр.

Колись давно, його створили, щоб захистити наш світ від таких, як вони.

Але якби він знищив його, світ би загруз в хаосі.

Мало хто залишився, хто пам'ятає, що демонів було п'ять.

Останнім з них був Desperatio, відчай.

Його вбила імператрицею троянд ще до того, як вона потрапила до палацу. Він сам благав її й передав їй щось у замін, можливо, прокляття або дар. Здатність стати невидимою.

— Смертні, ви сильні, не хочете приєднатись до моєї армії, — запропонував він, усміхнувся в всі криві жовті зуби, — В обмін на ваші душі, пекло обдарує вас силою та безсмертям. Відмовтесь від людяності й перед вами впаде весь світ на коліна. Ви двоє, сильніші за трьох демонів, бувши  тільки людьми. Яка сила пробудиться в вас…

— На жаль ми змушені відхилити цю пропозицію, — відповів Адріан та приготував меч до атаки.

— Тоді прощайтесь з життям, за ради якогось жалюгідного світу в якому вас не приймали, — запропонував він та створив чорний меч зі своєї плоті й трохи зменшився в розмірах, — Світу в якому ви страждали. Де вас ненавиділи. Ті шрами на ваших тілах, ви ж не хочете за них помститись.

— Кому, мертвим ми помстимось, тому ми навчились прощати їм, — промовила я і мій тихий голос зупинив їх двох, — Для чого…

— Завжди це можна зробити нашими методами, завжди будуть люди що допомагали їм, — промовив демон та усміхнувся, — Може ви передумаєте.

— Ні… — прошепотіла я.

Нещадно удари розкололи вівтар, і він розвіявся під жахливим сміхом. Ще кілька ударів, і почали з'являтись тріщини на бар'єрі. Демон перемикнув свою увагу на нас. Я блокувала його вогняні кулі, але він поглинув мою атаку і розвалився на частини.

Я відчувала, як мої сили здають, слабну. Але він лишався насмішкою, ніби відчував, що у нас залишилось все менше сил. Здається, він напав би першим, якби мав таку можливість. Для нас було не так важко.

Тепер Адріан і я продовжували боротьбу з ним. Він намагався зупинити всі його атаки. Кілька ударів пролетіли поруч з ним. Адріан засмутив його руку, і вона відлетіла разом з мечем. Він відкинув задню руку тимчасово і створив новий меч. Демон ще трохи зменшився. Ми продовжували боротись.

Він відбивався крилами, але вони розлетілися.

Я спробувала створити ланцюги, але вони розсипалися, не досягнувши своєї цілі.

Що зі мною не так?

— Костанція відійди, що з тобою сталось, твоя магія… Як розділилась… Вона не зможе захистити тебе, я це вже давно помітив, — попросив він та знов відскочив і підняв сотні гігантських кристалів.

— Ну, і коли мене встигли зурочити, і не міг поганіше сказати, — промовила я та різко відскочила назад.

— Я не впевнений що тебе зурочили, — відповів він та напав на демона.

— А, заради всіх богів що?  — прокричала я схопилась за перенісся, — Так прикінчимо його і потім поговоримо.

Він завдавав, удари демону, а я просто намагалась не втручатись.

Демон був надзвичайно сильним.

Перед моїми очима з'явилась жахлива чорна аура.

Я знову моргнула, і вона зникла. Але раптово руки почали виходити з-під землі. Були удари. Безперервні удари. Вони продовжували боротись, але ніхто не міг здобути перемогу. Голова почала трохи боліти. Адріан вирвався вперед і позбавив демона одного з крил. Він вискочив зі страхом кричав, віддаляючись якомога далі.

— Люди, як ви це зробили… — прокричав він та торкнувся опеченої рани, — Як ви змогли..

Він відірвав собі руку і кинув її на нас. Куски його плоті заляпали моє плаття, залишаючи червоно-чорні плями.

Цей падлюка!

Я глянула на плями, тепер плаття буде легше спалити. І це буде безпечніше. Хто знає, який ефект може мати все це на нас. Туман почав розсіюватися, а вони продовжували боротьбу. Кожен з них був на межі виснаження. Кристали розсипались. Він не був слабким, він просто грав свою роль.

— Смертний, ти губиш сили, — прокоментував він та розреготався.

— Не будь занадто впевнений у своїх силах, зрідка це закінчується добре, — промовив Адріан та розреготався.

Різким рухом він відірвав йому крило, і демон завив, вириваючи собі рога.

Він прийняв іншу, безголову форму.

Що тепер робити?

Він зробив дві сокири з рогів і напав на нас.

Удар за ударом, але він не розумів, що відбувається з його противником...

Чому на його обличчі була посмішка?

Здається, він чогось чекав.

Раптово він подивився під свої ноги. Сніг почав огортати його ноги, тазу, грудну клітину. Кристали позбавили його руху, проколюючи його чорну шкіру кольору темряви ночі, і він завив від болю. Але він все ще зміг рухати руками.

Його ноги стали надзвичайно тонкими, і магія льоду стискала їх все сильніше. Проте його руки стали дуже довгими, і хоча вони були менш сильними та швидкими, він продовжував атакувати. Спочатку ліва рука полетіла і розсипалась, потім права рука пішла по тому ж самому шляху.

— От і кінець, — промовив Адріан та скував його все сильніше, — Зустрінешся з друзями в пеклі.

Він почав перетворювати залишки найсильнішого демона в фарш. Я не побачило що з ним сталось. Нудота підступила до горла. Та що це таке з мною. Надоїло. Ну принаймні того вже прикінчили.

Адріан перемащений кров'ю та брудом в порваному костюмі та з розтріпаним волоссям. Скінчилось і ми знов опинились в палаці. Вони ще не почали рухатись. Плану як пояснювати велику дірку в підлозі. Допоки вони не встигли відійти від прокльону ми як найшвидше пішли звідти.