Розділ 10

Нора вкладала моє волосся, і це було дивно порожньо.

Я починаю не розуміти себе.

Що тут відбувається?

Можливо, я не та, за ким себе вважаю, можливо, мене звуть навіть не так.

Чи я викрала чуже життя?

Мої думки складаються як пазл, але лише його невелика частина. Сукня, така, як у видінні. Прикраси, зачіска. Чи це я та сама, якою була раніше, чи ні? Навіть мій погляд змінився. Сила, не тільки хитрість і серйозність, що я раніше відчувала, але і те, що знала свою вартість. Життя майбутньої аристократки все ж міняє мене.

Портал. Темрява. Відчуваю її скрізь. Обволікає. І жахлива. Ніби демонічна. Я нервово оглядала цей чудовий зал, фрески й картини, кожну мініатюрну деталь. Розсіяне світло, походження якого я не могла зрозуміти. Десятки чудових суконь, вишуканих зачісок і прикрас, що мерехтіли в вогнях. У центрі стояв неймовірний і величний п’єдестал. На ньому було кілька зайнятих тронів, крім одного, сусіднього від кронпринца. Це був її трон. І тільки вона на ньому сяде.

— Імператриця тут, навколо неї неначе причина цієї тьми, її блідо рожева сукня, її ледве видно цей чорний туман згущується біля її серця, в ньому б’ють фіолетові блискавки, — промовила я.

Це погано, ні, ні, це жахливо. Може до цього я думала що просто знайдемо принцесу, вернемо, як говорять в сім'ю і всі будуть щасливі.

—  Я дещо забув, — прошепотів Адріан та надягнув мені на безіменний палець — каблучку.

— Романтики я не дочекаюсь, — відповіла я  награно, як робили всі аристократки, закотила очі, але все одно, мені образливо.

— На жаль я не сильний в цьому,  — поділився він зі мною.

— Перед тим хвалився, що добрий в цьому, — сказала я скептично.

— Тоді я постараюсь. Просто мені складно тебе зрозуміти, — промовив він.

Вибач, вибач, я не мала гратись з тобою, але я просто хотіла вижити.

Вибач, мені, я не знала всього.

Я ледве не розплакалась, на щастя я навчилась тамувати всі емоції.

— Чому? — запиталась я, чи все-таки між нами щось є...
— Ти інша, для мене, — відповів чоловік, ну і, він мені ж в коханні зізнається!

Так, все йде добре. Констанція, не бійся, я вже багато разів проговорювала це у своїй голові. Я була налякана. Його очі в далечині. Вони пронизували мене своїм поглядом. Щось всередині мене кричало, щоб я втекла.

І він лишив мене саму, розмовляючи з кимось.

Кронпринц, з чорним волоссям і зеленими очима. Наші обличчя так схожі. Він схожий на мого брата. Але це неможливо, можливо я — була якимось незаконно народженим нащадком імператора. Логічно, мій батько знайшов мене десь, зрозумів, хто я є, і вирішив представити мене як зниклу принцесу, як тільки я стала повнолітньою. Але стара з косою догнала його швидше. Ну, справа розкрита.

— Міс Калабріо, це ви? — поцікавилась симпатична сіроока блондинка, що привітно розпочала розмову.

— Леді Лоран, я дуже щаслива вас бачити, — привіталась з нею я та на моє превелике щастя Нора мені все розказала і навіть показала за допомогою магічного кулона обличчя всіх кого потрібно знати.

— Для вас Патриція, знаєте я дивуюсь що вам попався такий наречений, — відповіла вона, попався, мене ніхто за між за нього не видавав, на відборах не була, ну і все далі по списку.

— Звідки ви знаєте? — запитала здивовано я та опустила очі.

— Ваша каблучка, це означає що ви не звичайна супутниця. І ви так відрізняєтесь, від решти його жінок. Тримаєтесь спокійно, але не гордовито, — розказала вона.

Цікаво, скоро будуть танці. Не бійся, все буде добре. Я ніколи раніше не відчувала такого теплого ставлення до себе. Завжди вважали проклятою з народження, але вона бачить у мені лише добро. Вона не ту, кого боялися і ненавиділи. Імператриця рухалась з чоловіком на центр зали, бал розпочинався, а Адріан уже був тут, як завжди. Я задаю собі питання про своє життя і те, як я досягла цього моменту.

Ці очі, ці прекрасні голубі очі. Вони оглянули моє обличчя і навіть опустилися до декольте. Як ти можеш собі дозволяти таке?

Костюм був трохи пом'ятий, і це відразу впадало в око. Коли він був поза моїм полем зору, там, щось відбулося, мов би мала місце дуель. Я б точно про це дізналась. Але ні, не було ні крапельки крові. Проте він безперечно володів магією. Я просто відчуваю це. Навіть його волосся трохи розтріпане, як після використання магії.

— Пішли потанцюємо? — запропонував він та не чекаючи на мою відповідь він потягнув мене танцювати вальс.

— Кей тут? — запитала я, привертаючи не найбільш бажану увагу.
— Так, звітує перед ними, — відповів він та одним поглядом він вказав на них, — Надіюсь вона не розкаже наш маленький секрет.
— Який? З її величністю, чи про… —  прошепотіла я та не чекаючи на відповідь він різко розвернув мене.

— І той інший краще б не знали, — сказав він.

— Особливо більше про наш фіктивний шлюб, — промовила я та подумала.

— Я вже не впевнений в цьому. Ти для мене важливіша ніж решта, — розказав він.

— Не розумію, — прошепотіла я, мій голос тремтів, а в вухах, наче билось серце.

Звуки пропадали й лишались тільки наші голоси.

— Я теж. Коли ти з’явилась я перестав себе розуміти, — розказав він, його руки послаблювали хватку лишаючи по собі лиш тепло.

Кінець танцю, і ми розійшлись. Мої щоки горіли, серце стукало так швидко. Я впиралась у стіну, мої ноги майже не могли витримати мене, і я опустилась на стілець. Після того, як випила келих шампанського, я помітила свою стару подругу. І тоді все повернулося до мене.

Спогади накотилися перед очима, один за іншим. Вечір. Мені було п'ятнадцять років. Ми сиділи перед дзеркалом, яке знайшли десь в академії. Я стала перед ним, і його темна поверхня заколихалась. Там, у відображенні, стояла інша я, у чудовому весільному платті. А поруч був він, відображений в дзеркалі.

— Не справедливо! — закричала Шарлотта вскочивши на ноги й схопила мене за рукав, — Запам’ятай мала, можеш забути як мене звали, і навіть як я виглядаю. Ти була моєю найближчою подругою, але зараз все закінчено.