Розділ 4

— Тоді коли тебе затримали я там був у справах. Дізнавшись що тебе затримали, я зразу зрозумів що тут щось не чисто. І потім я зрозумів, на тебе не було доказів. Тільки допит алкоголіка що бачив рудоволосу жінку що проводила угоду 23 грудня, — відповів він наче якимось іншим голосом.

— Не може бути. Я лежала тоді хворою з ангіною і температурою під 40, — промовила здивовано я та показово покашляла.

— Тоді я спробую знайти того бродягу, неправдиві свічення — злочин, тепер я хочу розібратись з всім особливо на тлі подій не настільки великої давності, — сказав він.

Таких я мало таких подій знаю.

— Вирізання імператорської сім’ї Плеяд, — відповіла  спокійно це я.

— Доїш, підеш до мене в кабінет, — наказав він.

— І що там буде, — поцікавилась я та грайливо підняла брови. 

Може він не хотів розказувати, тільки от чому. Що за секрет ховають ці стіни. Я буду змушена його взнати рано чи пізно. 

 Як швидко забігла у свою кімнату і дістала спід обкладинки книжки, та рушила до нього. Я тихо постукала і лиш тоді відкрила двері. Скрип. Він підняв свої очі. Я сунула йому  виписку від лікаря.

— Це довідка про хворобу? Ти ж могла її підробити. Та в документах було сказано що ти попри неї вирушила в місто, — цікавився він, не зводив очей з документів.

— Тоді це мені було, ну дуже потрібно. Я не могла пити воду кімнатної температури і їла тільки каші. Я  з ліжка ледве змушувала себе встати. Тільки от вони вирішили що жінка з кістковим болем, слабким голосом та ледве до ходячої до кухні за кілька метрів спокійно йшла о 10 вечора в мерзенну погоду десять хвилин, — розказала я та провела пальцем по одному з рядків, — І при спробі жандармерії її затримати втекла по дахах.

— Ти хочеш сказати що справа білими нитками шита. Констанція, ти ж знаєш що винна, — промовив він та усміхнувся.

— Адріан, я б так легко не попала. Я ніколи не приймала гроші коли передавала артефакт. Спочатку брала 70 відсотків авансу, якби щось взяти гроші та речі та зникнути. Далі артефакт з не можливим до відстеження прокляттям. Тоді лиш приходили та віддавали решту та 5 відсотків за його зняття, до того ж я робила це не більше кількох раз на місяць, — пояснила йому я та прокрутила в пальцях взяту чорнильну ручку. — Я на дурепу схожа?

— Ну тоді в когось на тебе зуб, — прокоментував він.

Ніби я не знаю.

— Ну тільки в судді Целтера, прокурора Вільдмера, голови поліції Келтлера. При тому, що я відала всім борги навіть з відсотками, — відповіла я здивовано.

— Тоді справа складна. Адвокат був? — поцікавився він.

Ага, типу в нас все чесно.

— Ні, навіть права не зачитали. Прохання на відьомський трибунал було проігноровано. Зробила з мене та компанія козла відпущення, при, тому що великий бос в цьому замішаний, як і його синок від походеньок, — відповіла я та обдарувала його хитрою усмішкою.

— Тут порушень проти твоїх прав більше, ніж доказів вини. Але я тут трохи з іншої справи, — Він підсунув мені листа.  —  Я старався прогріти його, але тоді вирішив провернути дещо інше. Твій батько жив на півночі.

— І ти згадав про чорнила що проявляються від холоду, і як чаклун півночі просто охолодив його своєю магією, — Я знервовано перечитала цей лист. Його написав не імператор, а його друга дружина. Марі Лекмейер. Вона тоді хотіла позбутись старшого сина і його сестри близнючки. Його знайшли, а її так і не вийшло, — Хочеш сказати що він причетний.

— Абсолютно. Якщо знайдемо решту листування, пролиймо світло на долю твоєї тезки,  — промовив він та перестав звертати на мене увагу, — Що до наших заручин, я планую оголосити про них на балі через два тижні. Не хочеш спуститись з гувернанткою в місто та купити одягу. Ти вже довго ходиш в одній і тій же сукні.

— Так, буду не проти провітритись. Коли я буду потрібна покличеш, — запропонувала я.

Я покинула його самого. З ним час іде якось по іншому. Я червона і щоки печуть.

Я спустилась і через кілька хвилин розмови з дівчиною я швидко пішла до себе в кімнату в пошуках шуби. На стільці лежала абсолютно нова. На ній записка ”Красуне твоя шуба така дірява, я купив тобі нову. Зняті мірки під час твого арешту сильно допомогли. Адріан”. Він серйозно написав таке. Я думала це не в його стилі.

Я швидко спустилась вниз і зустрілась з помічницею. Якась вона мовчазлива. Погода добра. Світло. Вчора здається була буря. Швидко ми доїхали до центру. Чому вони на мене так дивляться. І тільки я переводжу погляд на них стараються виглядати приязним. Красиве місто. Дивне тільки.

— Міс чому вони на вас так дивляться? — промовила дівчина, схвильовано оглянувши перехожих.

— Бояться. Я відьма, що спеціалізується на прокляттях, а такі речі відчуваються, — відповіла я та байдуже дивилась на них. — Зрозумій, я б при сильному бажанні відправила їх дружно на той світ.

— Вибачте, — перепросила вона і  перелякано опустила очі.

— А як тебе звуть? — поцікавилась я.

 — Нора, міс, — відповіла вона та поклонилась, тільки головою перед мною.

Ми покинули карету та вийшли на вулицю. Всі зупинились і дивились на мене. Я знервовано поправила волосся. Тоді потерла пальці та знервовано оглянулась. Перешіптувались. Я знервовано закрила вуха. Дівчина почала відтягувати мене від них за рукав. Відійшовши від них я досі нервувалась, а служанка старалась привести мене до ладу трясучи за плече.

— Міс! Все добре. ви так застигли, — кричала вона налякано стараючись вивести мене з трансу.

Тільки в ті моменти рухаючись як лялька, я бачила видіння.

 Жінка з чорним волоссям вкладала дітей в ящики.

Імператриця…

Це точно вона.

Друга дружина.

Після смерті матері кронпринца та його сестри. Вона точно винна. Хтось іде. Я починаю жадібно хапати повітря. Адріан. Схопив мене за талію. Почала гладити за волосся.

— Тихо, це все не реальне. Не бійся, — промовив спокійно він, і чому ж хвилюється про мене?