Розділ 2

Після сніданку, подякувавши господарю, я встала з-за столу й вийшла з їдальні, з наміром краще взнати це місце, яке я буду змушена назвати своїм домом. Я йшла довгими розкішними коридорами, які видавалися нескінченними й змінювали один одного. 

Воно істотно відрізнялося від тих місць, де я прожила більшість свого життя. Вони були холодними й вогкими, які нагадували склеп. Тут кипіла робота, були чутно, як на кухні слуги готують обід, коридорами я пройшла в центральну частину дому.

З вікон в далині було видно місто. Його мури й верхівку ратуші, шпилі святилищ богів і можливо, астрономічної вежі. Я чула, що зорі тут надзвичайно яскраві. В останнє я бачила їх, коли, ще була дитиною, й пізніше ніколи не помічала такого нічного неба. 

А місто, навіть здалека, видавалося мені дивним. І  навіть не могла зрозуміти чому.

Розкіш цього маєтку мене вражала, та я розуміла, що рід Кортесів, належав до п’яти найбагатших в імперії, чиї скарбниці були наповнені, не менше ніж мала Імперська скарбниця, що дозволило їм перебудувати сімейне гніздечко, на мою думку в справжній витвір архітектурного мистецтва.

Проходячи коридорами, мені на очі трапились дивні старі двері, що взагалі не відповідали іншим й інтер’єру будинку в цілому. Вони були, неначе вирвані з минулого. Але ці дивні двері й  кімната, яка була там, за ними, кликала мене. І я йшла туди без жодної думки. Крок за кроком я йшла туди, наче лялька під чиїмось контролем.

Метр за метром я наближалась до дверей. Двері були обмороженими. На рамі виднілись невеликі кристали льоду. Я провела рукою вниз, холод опікав мої пальці. Мене щось лякало, щось дуже знайоме. І я почала відступати. І от я у своїй кімнаті. Це звучить трохи дивно.

Що ж діється?

Я погодилась на шлюб з ним. 

Як моє життя дійшло до цього?

Лишень вчора я закрила всі борги, які дісталися в спадок від мого батька, і тепер я готувалась почати нове щасливе життя. Впала на ліжко обличчям вниз. Чому я така невдачлива? 

А я все життя знала його несправедливість, однак кому про це говорити? 

Злодійці, жінці, що плювала на всі закони, й була ледве не вбивцею? 

І до того ж такою, що бачить і минуле, і майбутнє, і теперішнє.

Та за кожен з дарів є своя ціна. 

Сльози підступили до моїх очей і я ними залилася. Мені стало шкода себе, моє життя видавалося мені таким марним, а я собі — такою безпорадною й безсилою. Я жаліла себе, відчуваючи як печать опікає мене. З ним точно щось сталось. І перед очима знов з’явилась та сцена.

Тут страждаю не тільки я, а він навіть словом не обмовився. І про моє здоров’я питав. Так, Констанція, зберись, ти навіть вчора не розібрала речі. Руки підняли коробку і поставили на письмовий стіл. Я швидко розібрала речі та вже збиралася поставити мамину шкатулку на назад туалетний столик.

Гучний гуркіт виявив мене з цього дивного стану.

Прикраси були розкидані по підлозі.

Холера!

Це пролетіло в моїй голові, то лаятись на весь будинок я буду. Пальці перебирали ланцюжки, сережки та всі інші речі. Чому ж батько їх не продав всі зі срібла та золота якщо він був в борговій ямі... Я потягнулась за скринькою і помітила, що різьблений внутрішній елемент відвалився і з-під нього проглядає лист.

Знизу герб з левом, що тримає в роті білу та червону троянду. Це точно великий герб імператорської сім’ї, ще з того часу, як 100 років тому вони уклали перемир’я. Я бігло прочитала текст.

Там було написано щось про принцесу Констанцію. Цікаво, що звати її так само як і мене. Та і батько мій, наскільки як я знаю, ніколи не був одружений. І звідки я мала взятись?.. Я розумію, що я могла бути незаконно народженою, але він так описував весілля з моєю мамою, які вони були щасливі, як я народилася і як мама після цього померла.

Щось з цим листом не так...

 Я знову подивилась на нього. 

Хтось переписувався з батьком з королівської сім’ї? 

Мені до них не має діла, але згадування принцеси Констанції мене чомусь зацікавило.

Все, що я знала — це те, що  її викрали й що пошуки не припинялися протягом кількох років. І ще те, що навіть досі в її родини є надія повернути її живою додому. А на цьому можна б було добре заробити й розпочати нове життя...

Отримаю титул, гроші й, можливо, навіть вийду заміж за якогось там барона і всі будуть щасливі. Про Адріана не буду в навіть думати. 

Для чого йому я? 

От принцеса — це просто чудово, а я дівчина з судимістю й багажем різних негараздів...

Однак слід визнати, що він красень, якого ще потрібно пошукати. Красиве довге ясне волосся, іскристі блакитні очі, сильний, атлетичної будови з ідеальним, як на мене, тілом. Як з обкладинки стильного любовного роману. До того ж він багатий аристократ і чаклун, а мені від нього переймає подих. І такий гарячий. Як ми говорили в академії, хоч відразу в ліжко стрибай. Але з тим наскільки я ревнива, в нас би нічого точно не вийшло.

Цікаво, чи є в бібліотеці потрібна мені інформація, бо вона мені зараз вкрай потрібна. Я і так нічого тут не розумію. І десь тут мала б бути бібліотека. Всі вони їх мають. Це як символ їхнього багатства. Вищості над нами. Хоча краще я не буду робити зайвих висновків. Може він виявиться дещо іншим. І, можливо, кращим від того, що я собі уявляю. Коридори змінювались перед моїми очима і врешті я потрапила туди, куди хотіла.

Гігантські стелажі книг тягнулись вгору аж до стелі. Тут сотні видань і книг, яких я навіть не мріяла потримати в руках. Рід Кортесів справді мають добрий смак у цьому. Тут навіть у повітрі витала магія.

Темна підлога в кліточку з рожевого мармуру та лабрадориту, і я підняла очі на височезну стелю, яка нагадувала  мені своїм виглядом зоряне небо з намальованими сузір’ями видимими на цій частині неба. Вона могла бути багатшою за  Я видавалась лише маленькою цяточкою на цьому фоні. Як же тут насправді все так цікаво!

— Так, так… Звідки тут так багато кримінальних справ? Філіп Кортес... Це ж його батько. Людиною він був жахливою, тираном… Помер від невідомої хвороби.