Епізод 11: “Танці перед світанком”

Після всіх пригод, герої вирішують залишити Андрюшку в його печері. Той чемно прощається, махає крилом і бажає їм щастя, пообіцявши колись прилетіти в гості. 

На дорозі Нейт розсміюється:
— Ну що, друзі, така подорож заслуговує келих доброго елю! 

Інші не заперечують — нарешті можна трохи розслабитись. 

Вони зупиняються в маленькому пабі на околиці міста, де якраз святкують місцеве свято врожаю. Всюди пахне випічкою, чути музику, дівчата в квіткових вінках танцюють під лютні, а господар зали сміється так, ніби знає кожного в місті. 

Нейт одразу бере келих і підморгує Їнсу:
— Ходімо, покажу тобі, як танцюють на півночі! 

Їнсу, трохи збентежена, все ж погоджується, і вони весело кружляють серед натовпу. 

Вел, залишившись на мить осторонь, лише знизує плечима. Та Ельза підходить і сміється:
— Не думала, що ти боїшся танцю більше, ніж драконів. 

Вел (усміхається):
— Просто... не впевнений, що вмію. 

Ельза (простягаючи руку.):
— Тим цікавіше. 

Вони танцюють під тихішу мелодію, світло ліхтарів м’яко блимає на її обличчі. Між ними — коротка тиша, але тепла. 

Ельза (тихо):
— Завтра я їду додому. У мене справи, які не терплять зволікань. 

Вел трохи опускає погляд. 

Вел:
— А я думав, ми ще підемо разом далі... 

Ельза (усміхається):
— Колись, може, ще підемо. Але ти й сам тепер не той, що раніше. 

Коли музика стихає, Нейт повертається до них з Їнсу. 

Нейт:
— Друзі, ми не зможемо піти далі з вами. Повертаємось додому. А Їнсу зі мною — там буде безпечніше. 

Вел киває, намагаючись не показати смутку. 

Вел:
— Розумію... Мабуть, на цьому етапі наші дороги розходяться. 

Вони піднімають келихи. 

Ельза:
— За пригоди, які варті спогадів. 

Нейт:
— І за друзів, які стають сім’єю. 

Ніч закінчується сміхом, музикою й ледь відчутним присмаком прощання.