Епізод 10: “Добрий дракон і погані чутки”

КОРОЛІВСТВО АРТАНІЯ. РАНОК. 

Вуличний шум. На площі стоїть газетяр і розкидає свіжі листівки з гучним заголовком: 

🗞️ “КОМАНДА ГЕРОЇВ ЙДУТЬ ВБИТИ ДРАКОНА!” 

Діти збирають листівки, бабці хрестяться, солдати читають уголос. 

Бабця:
— О, Боже, знову хтось вирішив гратись у героїв… 

Газета підлітає до вікна палацу, її підбирає слуга й біжить до тронної зали. 

ПАЛАЦ. ТРОННА ЗАЛА. 

Король сидить на троні, виглядає втомленим, але очі блищать від надії. Він бере газету, читає й підводиться. 

Король:
— Нарешті! Нарешті є герой! 

Він виходить зали і йде довгим коридором, двері зупиняються перед покоями принцеси Ліани. Король відчиняє без стуку. 

ПОКОЇ ПРИНЦЕСИ ЛІАНИ. 

Ліана сидить перед дзеркалом, розчісує волосся. Біля неї — кілька служниць. Вона підстрибує, почувши кроки. 

Ліана (роздратовано):
— Тату, я ж просила — не без попередження! 

Король (показує газету):
— Він іде до дракона, доню. Твій “лицар серця” нарешті діє! 

Ліана (підводиться, бере газету, читає, кривить губи):
— Десять днів. ДЕСЯТЬ! Мені довелося чекати, ніби я — звичайна смертна! 

Король:
— Ну, може, він хотів підготуватись. 

Ліана (з холодною усмішкою):
— Якщо виживе — я подумаю, чи дати йому аудієнцію. Якщо ні — скажу, що я його кохала. Це звучить героїчно. 

Вона повертається до дзеркала, вдоволено усміхається, а король тяжко зітхає. 

ПЕЧЕРА АНДРЮШКИ. 

Герої сидять біля вогнища, Андрюшка — величезний, але добродушний, обережно тримає чайник між кігтів і наливає чай у крихітні чашки. 

Андрюшка (спокійно, з легкою сумом):
— Люди завжди боялись нас, драконів. Але не через зло. Просто… бо ми інші. Один наш брат, старший, колись спалив цілу долину — і тепер усі думають, що ми всі такі. 

Нейт (ковтає чай, тихо):
— Тобто… нас ніхто не підсмажить? 

Андрюшка:
— Тільки якщо попросиш. Зі спеціями. 

(Всі сміються. Напруга спадає.) 

Їнсу:
— Тобто вся ця подорож, небезпеки, пошуки… були даремні? 

Ельза (усміхається хитро):
— Не зовсім. Ми зустріли Андрюшку — і дізнались, що головні монстри часто не ті, кого очікуєш. 

Вел (зітхає, з розгубленістю):
— Але що тепер? Як я це поясню Ліані? Що дракон виявився милим, з почуттям гумору і рецептом чаю? 

(Пауза. Ельза дивиться на нього з лукавою усмішкою.) 

Ельза:
— Дуже просто. Ми скажемо, що ми перемогли дракона. 

Вел (здивовано):
— Але ж він живий! 

Ельза:
— Так. Просто ми перемогли в ньому зло. 

Андрюшка (з посмішкою):
— О, мені подобається ця історія. І якщо треба — я навіть зроблю вигляд, що програв. Можу трохи диму для ефекту пустити. 

(Всі сміються. Атмосфера тепла, дружня. Камера віддаляється: у глибині печери — сяйво вогню, герої з чашками чаю, а Андрюшка спокійно розповідає старовинні казки про драконів.)