Епізод 8: "План на чотири голоси"

РАНОК. ПОЛЯНА ПІСЛЯ НОЧІ БІЛЯ БАГАТТЯ. 

Камера ковзає по сплячих героях. Пташки співають. Вел сидить біля вогнища, малює щось у піску гілочкою. Ельза розплющує очі — скуйовджене волосся, холодний погляд. Їнсу спить загорнута в плащ Вела, а Нейт хропе, використовуючи меч як подушку. 

Вел (сам до себе, малюючи карту):
— Якщо ми підемо через гори, за три дні дістанемось ущелини дракона… або, якщо скоротимо через ліс, нас просто з’їдять вовки. Дилема героїв… 

Ельза (з позіхом):
— Або якщо підемо твоїм маршрутом, то впадемо в болото. І я втретє змушена буду тебе рятувати. 

Вел (щиро):
— Тоді виходить, у мене є ангел-охоронець. 

Ельза (підкидає йому гілку в голову):
— Це не ангел, це твоя совість, яка втомилася рятувати дурня. 

(Нейт раптово підривається з криком “Дракон!!!” — але то лише білка, що проскочила повз. Їнсу ледь не падає, прокидаючись.) 

Їнсу:
— Що сталося?! 

Нейт:
— Я… перевіряв бойову реакцію! 

Ельза:
— Вона, як завжди, нульова. 

ТАБІР. СТВОРЕННЯ ПЛАНУ. 

Герої сидять навколо імпровізованої карти — на землі з гілок, камінців і черепашок. Вел — “головний стратег”. 

Вел:
— Добре, слухайте. Ми — команда. У нас є хоробрість, знання, і… Нейт. 

Нейт:
— Дякую, не знаю, що це значить, але звучить як комплімент. 

Вел:
— Отже. Їнсу веде нас через північний перевал, Ельза — прикриває тил. А я беру на себе переговори з драконом. 

(Тиша. Троє дивляться на нього, як на божевільного.) 

Ельза:
— Ти хоч розумієш, що дракони не розмовляють? 

Вел:
— Але кожна істота має серце! 

Ельза (спокійно, з кавовим тоном):
— І зуби. Двадцять шість, довжиною з твій оптимізм. 

Їнсу (сміється):
— Може, все ж я з ним поговорю. Маю досвід із чудовиськами у палаці. 

Нейт:
— О, це про політику? 

(Їнсу ледь стримує сміх, Ельза зітхає.) 

ДОРОГА ЧЕРЕЗ ПОЛЯ. 

Герої йдуть полем. Вітер грає у траві. Музика легка, пригодницька. Вел іде попереду, несе важкий рюкзак. Ельза йде поруч, іноді штовхає його палицею, коли той починає “мріяти”. 

Вел:
— У дитинстві я думав, що пригоди — це лише легенди. А зараз я тут… і з найкращими друзями, які тільки можуть бути. 

Ельза (сухо):
— І з болючим мозком після твоїх фраз. 

Нейт:
— А я думав, що пригоди — це коли хтось інший несе рюкзак! 

(Камера показує, що його рюкзак порожній — він прив’язав до спини лише подушку.) 

Їнсу (усміхається):
— Ви дивні… але справжні. У нашому світі таких мало. 

(Ельза коротко дивиться на неї. Ледь помітний натяк на спільне минуле. У тиші чути лише кроки й вітер.) 

ВЕЧІР. ЗАНЕПАЛА ВЕЖА. 

Команда зупиняється на ночівлю біля старої вежі. Усередині — павутина, уламки, старий трон. Вел піднімає уламок меча. 

Вел:
— Подивіться… тут хтось жив. Колись це був справжній замок. 

Ельза:
— Колись — і це ключове слово. Ми тут спимо, не копаємо історію. 

Їнсу (торкається стіни):
— Кажуть, ця вежа належала магу, що хотів стати богом. Але загинув від власного бажання. 

Нейт:
— О, клас! Як я з тістечками. 

(Сміх. Вітер завиває. Камера показує, як вогонь у вежі гойдається, ніби хтось поруч спостерігає. Тиша.) 

НІЧ. 

Вел не спить. Сидить біля вогню, дивиться на зорі. Ельза підходить, сідає поруч. 

Ельза:
— Знову думаєш, як перемогти дракона? 

Вел:
— Ні… думаю, як не втратити себе, якщо переможу. 

(Пауза. Ельза м’яко посміхається — вперше без іронії.) 

Ельза:
— Якщо вже дійшов до такого питання — значить, шанс у тебе є. 

(Їнсу з іншого боку дивиться на них, не кажучи нічого. Камера піднімається вгору — зоряне небо, тиша, і легкий мотив мелодії на сопілці.)