Епізод 6: “Ніч у гостиниці”

Місце дії:
Селище Мердолін. Гостиниця “Три Бочки”. Старе, але затишне місце, де пахне хлібом і вином. 

ЗАХІД СОНЦЯ. ВХІД ДО ГОСТИНИЦІ. 

Вел, Ельза й Нейт заходять усередину, покриті пилом і злегка втомлені після полювання. 

Вел: (потягується)
— Фух… нарешті дах над головою. 

Нейт: (з пафосом, але хромає)
— Я би сказав “палац для воїнів”, але після мого коліна… навіть це здається раєм. 

Ельза: (скептично оглядає зал)
— “Палац”? Тут пахне так, ніби когось не мили з моменту, коли цей дах поставили. 

(Гумористична пауза. На задньому плані товстий чоловік роняє ложку і сміється над власним жартом.) 

Вел:
— Ельзо, трохи поваги. У них тут, здається, навіть меню є.
(бере картонну табличку, читає)
— “Суп із чогось м’ясного”. Дуже обнадійливо. 

СТІЛ У КУТОЧКУ. ВЕЧЕРЯ. 

Троє сидять за столом. На столі — миска супу, хліб, трохи вина. 

Нейт: (із блиском в очах)
— То ви реально полюєте на дракона? 

Вел: (з гордістю)
— Так. Я маю його перемогти, щоб довести своє кохання принцесі Ліані. 

Ельза: (піднімає брову)
— Ти знову про неї? 

Вел:
— Вона — світло моїх очей. Краса і доброта в одній особі. 

(Ельза і Нейт переглядаються.) 

Ельза:
— Світло твоїх очей, ага. А ти впевнений, що не осліпнеш від цього “світла”? 

Нейт:
— (підтакує)
— І взагалі, чому дракон? Не можна почати з… скажімо, курки? 

(Усі сміються.) 

ПІСЛЯ ВЕЧЕРІ. 

Вони піднімаються нагору, у кімнату. Одна велика кімната на трьох. 

Ельза: (знімає чоботи)
— Одне ліжко, три герої. Як романтично. 

Нейт:
— Я можу спати на підлозі. Але тільки якщо хтось розкаже мені казку на ніч. 

Ельза:
— Казку? Добре.
(задумується, потім зловісно усміхається)
— Було собі три дурня, які думали, що переможуть дракона. І один із них не дожив до ранку. 

Нейт: (ковтає)
— Гарна казка. Я сам засну. 

(Всі сміються. Камера віддаляється. За вікном — зорі.) 

ПІЗНІЙ ВЕЧІР. 

Вел сидить біля вікна, дивиться вдалечінь. 

Ельза: (з-під ковдри)
— Ти знову про неї думаєш? 

Вел:
— Так. Про Ліану. Вона, мабуть, хвилюється… 

Ельза: (скептично)
— А може, навіть не пам’ятає твого імені. 

(Пауза. В її голосі трохи жалю, але вона швидко ховає емоцію.) 

Вел:
— Вона ще не знає хто я. 

(Ельза перевертається на бік, закриває очі. Камера фіксує короткий погляд Ельзи — трохи м’який, трохи задумливий.)