Епізод 4: ”Ринок Зерновицька”

Ранок. Ринок «Зерновицька». 

(Яскраві намети, запах прянощів і жареної риби, люди торгуються. Вел й Ельза йдуть вулицею в різних напрямках: Вел — до бабці, Ельза — до будинку з табличкою «Бежегись».) 

Вел (посміхаючись, підходить до прилавка):
— Бабцю Єнко, дайте мені трохи хліба й в’яленого сиру. — (торгується) 

Бабця Єнка (підморгує):
— Ох, милий, ти виглядаєш, як герой у відпустці. Береш — бери, але не їж усе сам — хватить і сусідові. 

(Ельза проходить повз, кидає Велу короткий погляд, лишаючи сумку з невеликим пакетом і сходить до будинку «Бежегись». Вел дивиться на табличку.) 

Вел (до себе):
— «Бежегись»? Мабуть, опечатка… або хтось забув букву. 

(Камера стежить за Ельзою — вона входить у вузьку крамницю, де старий лавочник бере від неї пакунок і потайки кладе під стіл монету. Ельза посміхається, кидає погляд на вітрину з картами й зіллями — але не купує нічого явного. Вона виходить, тримаючи в руці невелику торбинку з срібною шпилькою.) 

Площа. Величезний гуркіт — приїзд карети королівської варти. 

(Коні ілюміновані, стража вискакує, скликає людей. Один з комісарів виступає на піднос.) 

Комісар стражі (голосно):
— Увага! Оголошення королівської варти: зникла королівська карета з чистого німецького золота й найпрекрасніша принцеса Жервандії! Винних буде покарано, героям — нагорода з срібла і, можливо, право на чергу шлюба з принцесою! 

(Натовп заговорює. Вела вражено озирається, у нього перед очима спливає карета — та сама, що він бачив у лісі.) 

Вел (тихо, до себе):
— Та це ж та карета... але принцесу я не бачив. Можливо, це інша. 

(Ельза підходить з боку і тихо кладе руку на плече Велу.) 

Ельза:
— Пішли. 

(Вона тягне його геть від розмов, поки стража продовжує:) 

Комісар (підвищуючи голос):
— Хто володіє інформацією — негайно звернутися! Нагорода велика — срібло й честь! 

Вуличка за ринком. 

(Вел трохи вагається, потім заходить здалека.) 

Вел:
— Я бачив карету. Біля лісу — покинута. Можливо, там щось було не так... 

(Ельза різко стискає його руку і шіпоче.) 

Ельза (строго):
— Це не твоя справа. І я тут ні до чого. Зрозумів?! 

Вел (здивовано):
— Так. 

(Ельза відступає, але видно, що вона засмучена. Вел дивиться їй у спину.) 

Вел (після паузи):
— Невже ти — принцеса Жервандії, чи як там? 

Ельза (скоса сміючись):
— Що? Ти знаєш, скільки там «страшил»? Га! 

Вел:
— Ну я ж не знаю, звідки ти. 

Ельза:
— А звідки ти такий дурник? 

Вел (гордо):
— Артанія. 

Ельза (підморгує):
— А, це там, де навіть король не може захистити своє королівство? 

Вел:
— Ну, у нас є трішки проблеми, але ми — чудова країна. Хоч і важко з мобілізацією. 

Ельза (різко):
— Пішли, артанець. І більше ніяких запитань. 

(Вел мовчить, але в його очах — сумнів. Ельза відходить, непомітно ховаючи в кишені невелику срібну шпильку, яку тільки-но продала.) 

Таємність Ельзи. Крамниця «Бежегись». 

(Коротке повернення: Ельза повертається в крамницю. Вона підсовує під прилавок маленький пакунок — всередині блищить срібна шпилька у формі корони. Лавочник — людина з холодним поглядом — кладе монети в руку Ельзи й кидає погляд на шпильку.) 

Лавочник (тихо):
— Ти завжди така швидка. Хтось явно поспішає… 

Ельза (тихо, спокійно):
— Час — гроші. Іноді — речі, що дорожчі за гроші. 

(Вона виходить. Камера зосереджується на шпильці — на ній тонка емблема Жервандії.) 

Повернення на дорогу. Дорога на північ. 

(Вел й Ельза йдуть, сонце низько. Вел помітно задумливий, Ельза — спокійна. За кадром чути звуки ринку.) 

Вел:
— Ти щось продавала? Щось блищало у твоїй руці… 

Ельза (сердито):
— Це не твої справи. 

Вел (скромно):
— В мене залишилося 7 кунів. Може, ми купимо ще трохи хліба? 

Ельза (зі сміхом):
— Тобі не вистачає навіть на ситний обід, а ти хочеш перемогти дракона? 

Вел (серйозно):
— Не знаю. Я просто побачив можливість зробити щось заради коханої, і пішов. 

Ельза (м’яко, але з посмішкою):
— Ти дурник. Ха-ха. Завтра повбиваємо декілька тварин і заробимо. Дракон зачекає. 

Вел (вдячно):
— Тоді завтра — охота. 

Ніч. Ліс. Кемп біля купи дерев. 

(Палатка, вогнище, теплий світло. Вела підмітає крихти хліба поруч з вогнищем. Ельза сидить, чистить клинок.) 

Ельза (поглядає на Веля):
— В тебе залишилися гроші? 

Вел:
— Коли йшов — було 43 куни. Зараз — 7. Можливо, на ще одну добу їжі вистачить, а далі — не знаю. 

Ельза (нахиляється, кидає йому одну монету):
— Ось. Це від продажу. Але не витрачай на дурниці. 

Вел (з посмішкою, трохи сором’язливо):
— Дякую... Я якось не думав, що ти... (пауза) 

Ельза (відводить погляд):
— Не думай. Я просто не люблю, коли люди голодують. Навіть дурні. 

(Пауза. Вони дивляться на вогонь.) 

Вел (рішуче):
— Завтра йдемо на полювання. Заробимо. І потім — до дракона. 

Ельза (зі сміхом):
— Спочатку — краще навчишся не падати в багнюку під час бою. 

(Вони сміються. Камера від'їжджає, показуючи дві фігури біля вогню — мандрівник і найманка — і темну лінію гір попереду.)