Епізод 3: “Тренування, піт і трохи сорому”

Початок тренування

Ельза стоїть із дерев’яним мечем, б’є по опудалу з соломи, а Вел сидить і намагається зрозуміти, з якого боку його тримати.

Ельза: (з досадою)
Вел, не мітлу тримаєш. Це меч, не для прибирання. 

Вел:
Ага… а де тут кнопка “вбити дракона”? 

Ельза закочує очі, хапає його за руки і показує стійку.

Ельза:
Так, ноги ширше. Не так, ти виглядаєш як олень перед колісницею. 

Перші “уроки болю”

Вел намагається вдарити опудало, але потрапляє по дереву, меч відскакує — і трохи зачіпає Ельзу по руці.

Ельза: (сміється)
Ага, тепер я знаю, чому ти живий — вороги просто сміялися й жаліли тебе. 

Вел:
Я ж пробую! 

Ельза:
Пробуй так: дивись — це Вовка. Його треба вдарити ось сюди — показує жестом нижче пояса — або сюди — в коліно. 

Вел:
А якого саме Вовку? Бо я знаю двох. 

Ельза робить паузу, потім не стримує сміх.

Ельза:
Того, який гавкає, а не того, що плаче після пива. 

Маленький прорив

Після кількох комічних падінь Вел нарешті робить точний удар. Опудало падає, а він стоїть у пилюці, переможно піднявши меч.

Ельза:
О, дивись, герой народився. 

Вел:
Та ні, просто я уявив, що це ти смієшся з мене. 

Вона на секунду зависає, потім сміється ще голосніше.

Вечір біля вогнища

Ельза сушить мокрий одяг після тренувань, Вел ніяково дивиться вбік.

Ельза:
Ну що, соромишся? Це просто тіло. 

Вел:
Я просто... думаю, як меч правильно тримати. 

Ельза:
Головне — не тремти. І не тільки з мечем, герой. 

Сміються обидва. Атмосфера теплішає.

Фінал епізоду

Ельза бачить, як Вел тренується сам, уже без її допомоги — пітний, але рішучий. Вперше вона серйозно на нього дивиться.

Ельза (тихо):
Може, з нього щось і буде.