Епізод 10 — “Світло серед попелу”

ФЛЕШБЕК. ЗАЧАТКИ ПРИГОДИ 

Ранок. Лісова дорога. Молодий Вел — ще без шрамів, без суму в очах, тільки юна впевненість і м’яка усмішка. Він несе рюкзак, а поряд йде Їнсу — трохи стримана, але очі блищать від допитливості. 

Вел (з усмішкою):
— Ти впевнена, що хочеш йти саме цією дорогою? Вона веде через болото. 

Їнсу (з усмішкою у відповідь):
— Я не боюся бруду. Боюся — стояти на місці. 

Вел сміється, дивиться на неї. Камера злегка уповільнюється — це той самий момент, коли між ними вперше промайнула тепла іскра. 

ВЕЧІР. ПЕРША РОЗМОВА БІЛЯ ВОГНИЩА 

Сонце сідає, навколо тиша. Їнсу готує чай із трав, Вел спостерігає. 

Вел:
— Ти завжди така спокійна? 

Їнсу:
— Ні. Просто навчилася приховувати бурю. 

Вел (усміхається):
— А я навпаки — навчився робити вигляд, що мені не страшно. 

Вони дивляться на вогонь. Її очі ловлять відблиск полум’я, а його — відображення в її погляді. 

Їнсу (тихо):
— І що тебе рухає вперед, Вел? 

Вел (після паузи):
— Мрія. 

Їнсу:
— Мене вже влаштовує хтось, хто просто не бреше. 

Він відводить погляд, трохи зніяковілий. У цьому моменті між ними народжується перше щире тепло. 

НАПАД І РЯТУНОК 

Наступного дня. Ліс. На героїв нападають розбійники. Їнсу падає, втрачає рівновагу — поруч кручі. Вел кидається, схоплює її руку, утримує. Його пальці стискають її з усією силою, очі наповнені страхом. 

Вел (кричить):
— Не відпускай! 

Їнсу (тремтить):
— Я не можу! 

Він витягує її на землю, обидва падають у траву. Їхні обличчя поруч, дихання перехоплює. Вона дивиться на нього — і вперше бачить, що його хоробрість не від героїзму, а від турботи. 

Їнсу (пошепки):
— Дякую… 

Вел (з легкою усмішкою):
— Якщо ти впадеш — хто мене потім вчитиме не бурчати? 

Вони сміються. Від цього моменту — щось змінилося. 

НІЧ. ПОДАРУНОК 

Після бою. Їнсу сидить на камені, оглядає пошкоджений браслет. Вел підходить із невеликою коробочкою, загорнутою в тканину. 

Вел:
— Знайшов у місті. Не знаю, чому — але коли побачив, подумав про тебе. 

Вона відкриває коробочку — всередині кулон у формі краплі світла з тонкою золотою оправою. Простий, але неймовірно красивий. 

Їнсу (тихо):
— Він… теплий. 

Вел:
— Кажуть, це камінь зорі. Якщо загубишся, він завжди покаже, куди йти. 

Їнсу (зворушено):
— І ти просто так…? 

Вел:
— Просто так. Бо мені здається, коли ти поруч — навіть темрява не страшна. 

Її погляд м’якшає. Вона торкається кулона — він ледь світиться в її руці. Камера фіксує цей момент — як символ їхнього зв’язку. 

ПЕРШИЙ ТАНЕЦЬ 

Село, святкування. Легке світло, музика, сміх. Нейт вже танцює з Ельзою, Їнсу стоїть осторонь, Вел підходить. 

Вел (незграбно):
— Потанцуємо. 

Їнсу (з легкою усмішкою):
— А я — не дуже вмію відмовляти. 

Вони беруться за руки. Простий танець, без ідеальної техніки, але з щирістю. Музика грає, вона сміється, а він дивиться на неї, як на щось неймовірно дороге. 

Камера піднімається вгору — танець у світлі ліхтарів, двоє, які ще не знають, що їх чекає майбутнє. 

ПОВЕРНЕННЯ В СУЧАСНІСТЬ 

Тиша. Камінь, під яким лежить Їнсу. Промінь місяця падає на її шию — кулон слабко блимає тим самим теплим світлом, що подарував Вел. 

Голос Їнсу (за кадром):
— Я не можу забути, як він дивився тоді. Не як герой. А як людина, що боїться втратити. І тому я піду за ним — навіть у темряву.