Епізод 2 — “Падіння в темряву”

ПЕЧЕРА ПІД ГОРІЛИМИ РУЇНАМИ. 

Магічне світло коливається на стінах, мов живе полум’я. Камінь тремтить, у повітрі чути гул — наче сама земля дихає. Вел стоїть навпроти Колдуна, у руці — меч, що випромінює синє сяйво. Поруч — Ліана, Нейт і Їнсу, позаду них — тьмяна тінь Ельзи. 

Колдун (посміхається, не дивлячись у бік Вела):
— Доля — дивна річ. Вона завжди приводить тебе туди, де болить найсильніше. 

Вел (холодно):
— Закінчуй. Ти вже програв. 

Колдун:
— Програв? (смутно сміється)
Хлопче, я почав цей світ. І лише я можу його знищити. 

БИТВА ПОЧИНАЄТЬСЯ. 

Колдун піднімає руки — повітря тріскає, земля здіймається, а кристали навколо вибухають у спалаху світла. Герої розлітаються в різні боки. 

Нейт:
— Тримаємось! Він виснажений, але ще має силу! 

Їнсу (шепоче заклинання, створює магічний купол):
— Тільки не дайте йому торкнутися печаті в центрі, інакше… 

Вибух. Купол тріскає. Колдун вивільняє хвилю темряви, відкидаючи Їнсу вбік. 

Ліана (кричить):
— ВЕЛ! 

Вел розвертається, розтинає темряву мечем, зупиняє удар і стоїть над тілом Їнсу. В його очах — блискавка гніву. 

Вел (кричить):
— Досить! 

Меч засвічується білим полум’ям, що розриває морок. Колдун відступає — навіть він не очікував такої сили. 

Колдун (усміхається):
— О, ти відчув… його. Серце дракона.
(підносить руку до грудей Вела)
Ти — не герой. Ти — наступник. 

ОСТАННІЙ УДАР. 

Магія змішується з полум’ям, камені обсипаються з даху. Ельза стоїть осторонь, дивиться на все це, очі блищать слізьми. 

Ельза (пошепки):
— Вел… не треба… 

Вел (рішуче):
— Якщо не я — він уб’є всіх! 

Він кидається вперед. Колдун встигає лише вигукнути щось стародавнє. Світ вибухає. Сяйво на мить осліплює всіх. Коли пил спадає — Колдун стоїть на колінах, меч Вела у його грудях.
Темна енергія розтікається по землі. 

Колдун (ледве говорить):
— Ти… відкрив ворота… не зупиниш…
(падає, сміючись крізь кров)
— Прокляття… вже твоє… 

Він падає мертвим. Мить тиші. Потім — стогін. Камера повільно повертається — Ельза лежить на землі, груди пронизані уламком магічного кристалу. 

ТРАГЕДІЯ. 

Вел (кричить):
— ЕЛЬЗО!!! 

Підбігає до неї, бере на руки. Її очі тремтять, губи шепочуть: 

Ельза:
— Це… не твоя… провина…
(усміхається, торкається його обличчя)
— Ти завжди був… світлом… 

Її рука падає. Тиша. Світло навколо тьмяніє. 

ПРОКЛЯТТЯ. 

Вел опускає голову, стискає її руку, але раптом чує глухий голос усередині себе — глибокий, нелюдський. 

Голос (із темряви):
— Вони винні. Всі вони.
— Вони забрали її.
— Спали їх. 

Вел (пошепки, божеволіє):
— Так… вони винні… всі… 

Його очі спалахують золотим світлом. Каміння під ногами тріскає. Повітря запалюється червоним полум’ям. 

Нейт (кричить):
— ВІДСТУПАЙТЕ! 

Їнсу (створює бар’єр):
— ВЕЛ, ЗУПИНИСЬ! 

Але занадто пізно. Вибух. Полум’я накриває все навколо. Коли воно стихає, на місці стоїть… ДРАКОН — золотий, але з очима, повними ненависті. 

Вел-Дракон (реве):
— ВОНИ ЗАПЛАТЯТЬ! 

Він хапає тіло Ельзи і здіймається в небо. Грім, блискавка, вибух магії — небо розривається. Герої дивляться вгору, шоковані. 

Їнсу (тремтячим голосом):
— Це не він… 

Нейт:
— Це прокляття… 

Ліана (шепоче):
— І ми мусимо його зупинити… поки він не спалив цей світ. 

Камера віддаляється — попіл падає з неба, вогонь у далечині малює на хмарах тінь величезного дракона.