Епізод 8 — “Полум’я, що повертає”

“Іноді, щоб повернути світло — треба пройти шлях через власну темряву.” 

Тиша після бурі. Ельза летить на Андрюшці над спаленими долинами. Під ними — чорна земля, де ще димиться попіл Нетландії. 

Ельза (в думках):
— Скільки разів я тікала від правди…
— А тепер мушу її наздогнати. 

Андрюшка:
— Не схожа ти на ту, що колись боялась дивитися в небо. 

Ельза (сумно):
— Бо тепер знаю, що небо може впасти. 

“МІСТО, ЩО ЗНОВУ ДИХАЄ” 

Герої — Вел, Ліана, Нейт, Їнсу та кілька виживших мешканців — відбудовують укріплення. Вперше за довгий час чути сміх дітей. 

Ліана (до Вела):
— У тебе обличчя, ніби ти бачив привида. 

Вел:
— Може, і бачив…
— Вчора вночі мені снилася Ельза. Вона плакала. 

Ліана стискає кулаки, але мовчить. 

Нейт (жартує, щоб розрядити атмосферу):
— Якщо вона й справді повернеться — то нехай хоч цього разу без драконів!
(кадр переривається гуркотом у небі — і всі підіймають голови) 

“ПОВЕРНЕННЯ” 

На горизонті — силует Андрюшки. Він приземляється біля воріт міста. Люди в паніці. Воїни наставляють списи. Вел робить крок уперед, відчуваючи знайомий подих вітру. Із-за крила виходить Ельза. Вона виглядає виснаженою, але очі сяють теплом. 

Вел (пошепки):
— Це… правда ти?.. 

Ельза:
— Як бачиш. І я не прийшла з мечем.
— Я прийшла — з попередженням. 

Ліана стає поруч із Велом, холодно дивиться на Ельзу. 

Ліана:
— Ти на боці тих, хто спалив Нетландію. Чому ми маємо тобі вірити? 

Ельза опускає погляд. 

Ельза:
— Бо я бачила, хто стоїть за цим.
— Це не просто Дракон. Це чаклун, який колись був моїм батьком.
— І він не помер. Він лише чекає моменту, щоб завершити свій обряд. 

Тиша. Андрюшка повільно схиляє голову. 

Андрюшка:
— І я можу підтвердити. Він живий.
— І сила, що росте в ньому — темніша, ніж будь-що, що я бачив. 

“ПРОРОЦТВО” 

У залі ради. Герої слухають Ельзу. Вона дістає уламок чорного кристалу, що залишився після битви з батьком. 

Ельза:
— Цей кристал — частина його душі. Він розділив себе на сім таких уламків, щоб бути безсмертним.
— І якщо ми не знайдемо всі — він повернеться сильнішим, ніж будь-коли. 

Їнсу:
— Але як їх знайти? 

Ельза:
— Один із них… уже у вас. 

Усі дивляться на Ліану — на її кулон, який світиться ледь помітним зеленим вогником. 

Ліана (злякано):
— Що?.. Цей кулон мені дав король перед втечею! 

Ельза (спокійно):
— Король уже був під впливом темряви. Він, можливо, навіть не знав. 

Повітря напружене. Ліана стискає кулон, дивиться на Вела. 

Ліана:
— Якщо це правда… я віддам його. 

Вел (м’яко):
— Ми зробимо це разом. 

“ВІДРОДЖЕННЯ КОМАНДИ” 

Вел кладе руку на плече Ельзи. 

Вел:
— Ми тобі віримо.
(пауза)
— Але більше не тікатимемо від битви. 

Ельза киває. Ліана трохи відводить погляд, але вперше — без злості. 

Нейт:
— Ну, якщо вже знову разом, то я пропоную святкувати. 

Їнсу:
— Святкувати що? 

Нейт:
— Те, що ми ще живі. А це вже диво. 

Усі сміються. Камера від’їжджає вдалину — на горизонті видно, як небо повільно темніє. 

“ТІНЬ НАД ГІРСЬКИМ ХРЕБТОМ” 

Десь далеко в горах. У темному храмі стоїть силует чаклуна-дракона. Перед ним — порожній п’єдестал, де бракує одного уламку кристалу. 

Чаклун (шепоче):
— Ключ уже в їхніх руках…
— Тепер вони самі приведуть його до мене. 

Він підіймає руку — і небо над горами спалахує зеленим вогнем.