Епізод 5 — “Перед бурею. Пропозиція і відмова.”

“Коли війна стоїть на порозі, серце шукає миру. Але іноді найбільші битви — не з ворогами, а з тими, кого ми кохаємо.” 

Ніч. Табір біля гір, де колись стояла зруйнована Нетландія. Вогнище горить тихо. Вітер розносить іскри, наче спогади. 

“ТИША ПЕРЕД БУРЕЮ” 

Нейт сидить біля вогню. В його руках — медальйон, який він носить від часу першої подорожі з Велом. Їнсу підходить із флягою, сідає поруч. 

Їнсу:
— Ти знову не спиш? 

Нейт (усміхається, але втомлено):
— Не можу. Коли заплющую очі — бачу полум’я. І… тіні тих, кого ми не змогли врятувати. 

Їнсу (м’яко):
— Ми врятували більше, ніж ти думаєш. 

Нейт (дивиться на неї):
— А тебе? Тебе я врятував? 

Їнсу не відповідає. Її погляд падає на вогонь. Вона не може зустріти його очей. 

“ПРОПОЗИЦІЯ” 

Ранок. Табір готується до подальшого маршу. Нейт стоїть окремо, тримає щось загорнуте в шмат тканини — невелике кільце з червоного каменю. Він підходить до Їнсу, яка перевіряє карти та позначки на маршруті. 

Нейт:
— Їнсу… є дещо, що я мав сказати ще тоді, в пабі після першої пригоди.
(Він вдихає глибоко)
— Ми пережили смерть, вогонь, і навіть дурні пісні про “героя Вела”. Але я не хочу більше тікати. 

Він розгортає тканину. Усередині — просте, але красиве кільце. 

Нейт (щиро):
— Одружися зі мною. 

Їнсу завмирає. Тиша тягнеться довго. Лише вітер свистить поміж гір. 

Їнсу (тихо):
— Нейт… ти добрий. Ти завжди був поруч, коли інші тікали.
(Вона піднімає погляд — очі блищать)
— Але я не можу. 

Нейт (стискає кулак):
— Це через нього, так? Через Вела? 

Їнсу мовчить. Її тиша — гірша за відповідь. 

Нейт (гірко):
— Ти ж знаєш, він навіть не бачить тебе. 

Їнсу (пошепки):
— Я знаю. Але серце не питає дозволу. 

“ДВОЄ ПІД ДОЩЕМ” 

Починається злива. Табір вкриває дощ. Їнсу стоїть під деревом, мокра, але не рухається. Нейт стоїть неподалік, дивиться на неї з сумом, потім просто йде геть. Її погляд опускається на кільце в руках — він залишив його на камені. Вона піднімає його, стискає, і сльоза змішується з дощем. 

Їнсу (самій собі):
— Пробач… 

“ПІСЛЯ ДОЩУ” 

Наступного ранку. Вел і Ліана приєднуються до табору. Їнсу зустрічає їх — намагається бути спокійною, але в її очах видно біль. Вел помічає це. 

Вел (тихо):
— Щось сталося? 

Їнсу (посміхається, хоч і через силу):
— Просто дощ. І… надто багато думок. 

Вел кладе руку їй на плече, коротко, по-дружньому. Вона на мить завмирає — ніби світ навколо зупинився. 

“ТІНЬ У НЕБІ” 

Вел і Нейт стоять біля краю табору. Між ними — мовчання. Напруга відчутна. 

Нейт (без емоцій):
— Вона сказала тобі? 

Вел:
— Про що? 

Нейт (після паузи):
— Про серце, яке б’ється не для мене. 

Вел не знає, що відповісти. Десь у небі чути віддалене ревіння. Вони обидва підводять голови. 

Вел:
— Здається, у нас буде інша розмова. 

На горизонті — зелений дим. Дракон знову з’являється. 

“БІЙ ПІД ОБЛАКАМИ” 

Герої кидаються в бій. Полум’я і блискавки. Їнсу допомагає Нейту, прикриває його магією, коли той падає з пораненням. 

Нейт (ледь дихає):
— Я… все одно б вибрав тебе. 

Їнсу (зі сльозами):
— І я тебе… але по-іншому. 

Вона тримає його голову на колінах, а навколо — грім, ревіння, хаос. Після бою. Дракон відступив, але знову не загинув. Герої збираються біля руїн старого храму. 

Вел (спокійно):
— Він готується до великої атаки. Ми маємо знайти когось, хто розуміє природу драконів. 

Їнсу (втирає сльозу):
— Я знаю, хто це. 

Вона дивиться на північ — туди, де, за легендою, жив Андрюшка.