Епілог

Дивовижно, як швидко стікає час. З моменту обвалу у п’ятому куполі минув рік. Дванадцять місяців, які розтягнулися на цілу вічність й розтанули, назавжди відокремивши минуле від теперішнього. Я стояла перед гігантським панорамним вікном на верхньому рівні колишнього урядового комплексу і дивилася вниз, на засніжені вулиці. Справжній, лапатий сніг повільно й безшумно лягав на дахи житлових боксів, на широкі очищені магістралі та на лавки. Перший полюс  знову дихав на повні груди. Й тепер холодне зимове повітря більше не здавалося ворогом. Скоріше вже символом чогось нового. 

З моменту катастрофічного обвалу купола змінилося майже все. Наш відчайдушний крок запустив незворотний ланцюжок подій. Конгрес більше не міг ховати правду і  все скінчилося на диво швидко. Слідча комісія  офіційно визнала частину  членів Конгресу винними у злочинах проти людяності та фальсифікації безпеки в трьох полюсах. Всі скляні блоки у всіх полюсах були повністю усунені. Залишки крихкої скляної в’язниці демонтували, й почався довгий процес відновлення старих технологій виготовлення триплексу, щоб відновити третій полюс. І цілком логічно, що очолив цей процес Хелс разом з іншою інтелектуальною елітою. Ми витратили купу часу на це та ще більше зусиль. 

Але найважливішою, найстрашнішою і найбільш руйнівною зміною, яка увійшла в моє життя, стала смерть Хевена.  Його загибель ударила по мені набагато сильніше, ніж я взагалі могла собі уявити. Це не була гостра, панічна лють, яку я відчувала колись через зраду Найта. Це була глибока, всеохопна й глуха порожнеча, яка оселилася всередині ребер і щоранку віддавалася німим болем. Ніби щось життєвонеобхідне відібрали, залишивши на згадку маленьке чудо, до болю схоже на нього. 

— Як думаєш,  — почувся тихий дитячий голос, змушуючи мене здригнутися й відірвати погляд від зимового пейзажу за склом. — Татові більше не боляче…?

— Ні, Хоуп… Йому нарешті не боляче, — спробувала заспокоїти дитину. — Він був би щасливий, знаючи, що ти нарешті в безпеці і маєш повну сім’ю. 

— Але мені не потрібна була повна сім’я… — спокійно мовила вона, торкаючись пальцями холодного скла. — Мені потрібен був тато поруч. 

Щось всередині мене стинулося від цих слів. Згадалося, як я колись відчувала дещо схоже, коли помер мій батько. У той період я не хотіла нічого чути, бо жодні слова не допомагали мені справитись з цією втратою. Тому я замовкла і вчинила так, як свого часу робив Хевен — обійняла її.  Десь за нашими спинами почулися тихі кроки і я помітила боковим зором Хелса, який ніяково завмер в кроці від нас, перш ніж подолати цю відстань. 

 Хелс не став нічого говорити. Останнім часом він взагалі мало говорив — йому вистачало розмов у Конгресі. Міцна рука обережно лягла мені на плече, а потім він просто пригорнув нас обох до себе. Ми стояли, притиснувшись одне до одного перед цим холодним панорамним склом, розглядаючи з висоте новий полюс, який простягався далеко-далеко. В ньому не було  рамок. В ньому не було меж. Він завжди був радий прихистити своїх громадян, незалежно від того ким вони були  і які шрами всіювали їхнє тіло. 

Хелс повільно опустився на одне коліно, опинившись нарівні з дівчинкою. Його суворе обличчя, посічене новими зморшками, зараз здавалося на диво спокійним. Він поклав свої великі долоні на її маленькі плечі й зазирнув прямо в ці темні, до болю знайомі очі.

— Твій тато завжди буде поруч, Хоуп, —  впевнено сказав він. — Навіть якщо ти не можеш його торкнутися. У тобі тече його кров. У кожній твоїй клітині живуть його гени — а вони, повір мені як науковцю, зберігають пам'ять усіх поколінь, які були до нас. Все, що він любив, усе, за що він боровся, і навіть те, як він сміявся — усе це вже закладено всередині тебе. І поки живеш ти — житиме й він разом з тобою. 

— Тоді я зроблю все можливе, щоб прожити якомога довше, — серйозно відповіла малеча, до болю нагадуючи мені в цей момент холодного Хевена. Певно Хелс також відчув цю болючу схожість, тому що  заплющив очі й міцно притис її до себе.

— Живи, Хоуп. Живи так довго, як тільки зможеш. 

Всеохопна, глуха порожнеча всередині моїх ребер на мить розсіялась, заповнюючись тишею та сумом. Світ за склом продовжувало засипати снігом, ховаючи бруд минулого під чистою білою ковдрою. Й мені хотілося сподіватися, що цей чистий сніг ніколи більше не розтане, і минуле трьох полючів назавжди залишиться в минулому.