Розділ №43. Двоє незнайомців

Півтори години. Дев'яносто хвилин. П'ятсот сорок секунд і понад тисячу ударів серця, що віддавалися важкою, гарячою нудотою десь у самому горлі. Саме стільки часу в мене залишалося до того моменту, як Хелс увімкне  перший резонансний випромінювач на головну опорну балку сектору. Саме стільки часу я мала в запасі, щоб змусити повірити людей сховатися у своїх будинках. Сніг, який почав падати значно раніше за всі синоптичні прогнози, вже давно щільним білим саваном укрив прозору поверхню купола, повністю перекриваючи видимість. Автоматичного очищення, як ми й припускали з Хелсом під час нічних розрахунків, не відбулося — система клімат-контролю не впоралась. 

Я сильніше стиснула в долоні холодний корпус телефона, вирішуючи зайвий раз підстрахуватися перед тим, як зробити крок у безодню. Мої пальці гарячково пробіглися по екрану, заходячи в приховану діагностичну програму. На моніторі відразу висвітилися біометричні показники Хоуп, які були в межах норми й показували місцезнаходженням другий купол, дім Хелса. Від цієї звістки мені вперше за ранок стало легше дихати, а залізне кільце, що стискало груди, трохи розтиснулося. Вона була в безпеці. 

Зробивши кілька глибоких, рваних вдихів, я прискорила крок, здіймаючись сходинками Стейна до самого виходу на дах.  Дорога через заплутані технічні переходи туди й назад забрала надто багато дорогоцінного часу. Набагато більше, ніж я планувала від самого початку. Тому, коли я нарешті важко піднялася на плаский дах двоповерхової будівлі Стейна, мені довелося на ходу вмикати трансляцію, стоячи на порозі.  Хвилина нудотного очікування, дві... Й на моніторі автоматично запустився зворотний відлік до початку примусового мовлення на всі носії та екстрене сповіщення сектору.

П'ять. На моїх очах один із гігантських шматків скла не витримав ваги мокрого снігу й з оглушливим свистом рухнув униз, на бетонне покриття сусіднього складського приміщення.  Чотири. Вдивляючись углиб білястої хмари нагорі, я з жахом помітила, що це був далеко не перший шматок скла, і навіть не десятий. Купол уже почав руйнуватися самостійно. Я лише зараз помітила, що він вже був усіяний прогалинами, через які під купол забиралася завірюха Три. Я швидко навела об'єктив камери на свіжі дірки в куполі, налаштовуючи різкість і передаючи картинку в прямий ефір. Два. Мій подих перехопило від чийогось крику. Але я не могла спуститися, щоб допомогти. Грейберд заблокував сходи за мною як тільки міг й мені залишалося лише сподіватися, що він допоможе тому нещасному сховатися. Один. Трансляція розпочалася і мені довелося  похапцем ковтнути повітря й зібратися з думками. 

— Я не знаю хто ви і звідки ви чуєте ці слова. Але якщо ви зараз перебуваєте у п’ятому куполі  — підніміть свої голови нагору.  Просто зараз над вами висять сотні скляних блоків, які через снігову бурю вже почали падати на ваші голови! Почуйте мене! Це не триплекс. Це звичайне скло, це пошматує вас швидше, ніж хтось до вас добереться. Конгрес свідомо пішов на цей крок і йому чхати, якщо з вами щось станеться! 

Мій голос від напруги й люті зірвався на хрипке гарчання, стаючи дедалі голоснішим, розлітаючись луною між залізобетонними стінами житлових боксів. Я намагалася докричатися до кожного, витрусити з них цю сліпу віру в безпеку системи. І поки я говорила, прямо перед об'єктивом камери на моїх очах із диким дзвоном упав ще один масивний шматок скла, розлітаючись на десятки дрібних гострих скалок біля підніжжя якогось  будинку. Купол більше не тримав удар стихії. Він валився сам, під власною вагою та тиском шторму.

— Якщо ви мене чуєте, якщо ви хочете вижити — негайно йдіть у свої будинки! У вас є декілька хвилин дістатися до найближчого даху та сховатися, тому що через кілька хвилин ми знищимо його, аби постраждало якомога менше людей. Тому ховайтеся. Ховайтеся, щоб вижити.

Мою душу в цей момент переповнювала  некерована злість, якої я ніколи раніше в собі не знала. На моїх очах на вулицях п'ятого купола почали з'являтися перші перелякані громадяни, які розгублено прямували до найближчих будинків і стукали в двері, щоб їх пустили.  Хвилина, дві, три... Я продовжувала як заведена кричати, щоб люди ховалися. Я дивилася, як вони перелякано рахували секунди. А потім, як кричали, почувшидивний гул, який наростав над усім куполом.

Ніби по команді, у цей самий момент мережею пішли перші перебої. Зображення на вуличних моніторах почало сильно сіпатися, покриваючись цифровим шумом — урядові підрозділи нарешті оговталися й увімкнули на повну потужність глушилки Конгресу, намагаючись заблокувати мій сигнал. З боку головної магістралі почувся наростаючий, важкий гул потужних двигунів. Перед будівлею Стейна, один за одним з'явилися важкі броньовані магкари. Варто було машинам зупинитися, як увесь простір п'ятого купола здригнувся від жахливого, низького гулу та тріску. 

Мить — і величезні скляні сектори купола, які оточували Стейн, почали з воглушливим тріском ламатися, кришитися й масивно падати прямо на землю. Багатотонні брили звичайного скла руйнувалися, перетворюючись на гігантський блискучий водоспад, який із гуркотом засипав площу й урядові машини, піднімаючи в повітря пил та впускаючи за собою пронизливий холдний вітер зі снігом. Купол валився, оголюючи чорне, непривітне зимове небо Землі.

Мої ноги ніби по команді стали обережно ступати прямісінько по уламках, до краю даху. Десь там, внизу, посеред цього хаосу застиг наче вкопаний Найт. Він сидів з відчиненими дверима магкару, в оточенні гострих шматків скла. Абсолютно без віри в те, що відбувається на його власних очах, він повільно, наче в уповільненій зйомці, нагнувся до землі. Його тремтяча рука опустилася на сніг і підняла один із гострих, прозорих уламків, що валявся під його ногами, та провів вздовж нерівного краю. На його пальцях з’явилася червона кров. Така ж як у тому нашому першому відео, яке він назвав сфабрикованою підробкою. Я дивилася на нього з висоти й раділа, що він не встиг вийти з магкару. Що я не стала причиною його смерті.