Розділ №42. Складні часи. Складні рішення.

На екрані планшета вкотре прокручувалися одні й ті самі кадри. Темрява, різкий звук тріску і крихке скло, що розлітається на дрібні уламки під тиском стихії. Слідом —  рука, з якої на білий сніг повільно стікала яскраво-червона кров. З самого ранку. Знову й знову, перериваючи всі інші трансляції та блокуючи мережу. Моя перша й остання спроба пробити стіну колективного засліплення та достукатися до Конгресу, в надії, що ці економічні пацюки отямляться й вживуть правильних заходів. 

— Як гадаєш, вони нам повірять…? — тихо запитала я, не зводячи очей із застиглого кадру.

— Не знаю, Сейв... — Хелс стояв поруч, його стурбований погляд був націлений у вікно, за яким застиг похмурий холодний купол, вкритий тонким шаром льоду. Через різницю між температурою в купозі й за його межами, скло вкрив шар тонкого льоду, додаючи нам проблем. — Вони занадто довго звикли до безпеки під цим дахом. Побачити правду для багатьох із них означає зруйнувати весь свій спокій. А люди мають дурну звичку триматися за примарне щастя навіть тоді, коли все руйнується. 

Між нами повисла тиша. Відео ще не встигло дійти до кінця, як раптом екран гаджета моргнув сірими смугами й трансляція обірвалася прямо на середині фрази. За декілька секунд темряву монітора розрізало нове зображення, і всередині мене все похололо. На екрані з'явився той, кого я найменше хотіла бачити у своєму житті за подібних обставин. Найт. Він стояв на тлі величної, холодної будівлі Конгресу, одягнений у бездоганно випрасувану чорну форму ловця, яка підкреслювала його новий високий статус. Його до болю знайомий голос звучав на диво спокійно, впевнено і безтурботно, наче над його головою не руйнувався світ в цю саму мить:

«Вітаємо, громадяни! Сьогодні вранці група терористів спробувала підірвати спокій у наших полюсах. Вони розіслали брехливе, панічне повідомлення про нібито пошкодження куполів, сфабрикувавши кожний кадр. В ім'я епохи "вічного спокою" Конгрес закликає вас не піддаватися на провокації безумців. Ви беззаперечно довіряли куполу стільки років і жодного разу не піддавалися сумнівам. Тому ми закликаємо вас й надалі довіряти безпеці та  не піддаватися на провокації божевільних! В свою чергу, я, як новий очільник серед ловців, обіцяю вам зробити все від себе залежне, щоб якомога швидше зловили злочинців та покарати їх згідно з нашими законами. В ім’я справедливості! В ім’я спокою! В ім’я трьох полюсів!».

Екран згас. У кімнаті повисла важка, гнітюча тиша. Кволе серце віддавалося глухою луною десь усередині черепної коробки від люті й безсилля. Я дивилася на людину, котру колись знала, й не розуміла, як так могло статися. Як моя реальність могла настільки змінитися. Як…? 

— Що тепер робити…? — повернулася до Хелса, відчуваючи, як нудота підступає до горла. — Що як громадяни не повірять нам? Що як вони послухають його і просто залишаться чекати смерті?

— У нас усе одно немає іншого виходу, Сейв, — Хелс підійшов ближче й міцно стиснув моє плече, повертаючи мені заземлення. Його голос залишався більш зібраним за мій. — Ми зробили те, що могли. І нам доведеться зробити це знову. 

Хелс мовчки здійняв руку та перемкнув екран планшета на камеру, яка захоплювача частину купола.  На скляній поверхні третього полюса, лежав тонкий шар снігу. І він на очах ставав усе товстішим, промовисто свідчачи про те, що ми катастрофічно помилилися в розрахунках. Такими темпами до завтра на склі збереться товщелезний шар снігу. І, можливо, якби п’ятий купол не був збудований лише зі скла — я б хвилювалася не настільки сильно. Будь він хоч трішки схожим на інші куполи — все було б значно легше. Можна було б частково зняти скляні прогалини і ніхто б не постраждав. Але ніхто й не подумав будувати його з триплексу. Конгрес вдало розв’язав свої проблеми. Навіть якщо купол обвалиться — вони із задоволенням позбудуться непокірних й виставлять усе так, ніби заколотники самі ж себе покалічили. 

— За прогнозами, снігова буря мала розпочатися лише завтра, — втомлено потер перенісся Хелс. — Стихія наближається занадто рано. І у нас просто немає часу воювати з Конгресом чи щось їм доводити.

— Мені потрібно забрати звідти Хоуп... — раптова думка буквально вибила повітря з моїх легенів. — Я не хочу, щоб вона була там, коли все це станеться. 

— Я попрошу своїх хлопців забрати їх дорогою, — хилитнув головою він на знак згоди. — Дівчинці з нечутливістю до болю аж ніяк не місце серед розтрощеного скла. Вони приберуть якомога більше людей з вулиці. Але того резонатора, який у центрі куполу може не вистачити. Тому мені треба буде встановити ще декілька. Спочатку я розіб’ю сектор над Стейном, а слідом інші. 

— …ти зможеш перебити сигнал Конгреса…? — зірвалося з моїх губ. 

— Навіщо? 

— Тому що там все одно будуть люди і хтось має їм казати, щоб вони ховалися та не чіпали уламки, — приречено розглядала, сніг, який забивався в металевій опорі. —  Я хочу увімкнути трансляцію з даху Стейна й показати іншим полюсам, що відбувалося. Якщо це побачать громадяни — вони більше не зможуть затуляти очі і Конгресу не вдасться сказати, що випадковість чи терор бунтівників. 

— Ти ж розумієш, що варто тобі буде увімкнути трансляцію, як вони моментально вишлють за тобою ловців…? — тихо запитав він. — Хіба не  буде краще, якщо ти будеш в безпеці…?

— Нам треба дивитися у майбутнє, Хелсе. Навіть якщо ми зруйнуємо п’ятий купол і ці люди вціліють, що на них чекатиме далі…? — видихнула повітря, розтираючи пальці які похололи від нервів. — Ти думаєш, що нам вдасться легально усунути більшу частину представників Конгресу і все налагодиться. Але… Я  так не думаю. Тобі доведеться силою увійти в Конгрес та очолити його, звинувативши їхніх представників у злочинах проти полюсів. 

— Якщо я буду в першому куполі, я не зможу тебе захистити, — ледь чутно промовив він, дотягуючись до моєї долоні й стискаючи її. — Вони можуть тобі нашкодити до того, як я встигну їх зупинити. 

— Ти все одно мав це зробити. Просто пізніше, — зауважила. Було б брехнею не визнати очевидне. Не те щоб Хелс хотів цієї влади — ні. Він скоріше хотів захистити людей, котрі допомогли йому вижити в цьому божевільному світі. — Тому просто зроби це, добре? Складні часи  — вимагають складних рішень.