Розділ №38. Тріщини на губах

Смішно, як швидко стікає час, коли ти щосили намагаєшся його сповільнити. Ніби він відчуває це та летить ще швидше.  Дивлячись вгору, на величезний скляний купол, мене пробирав мороз пошкірі від одного тільки знання, що найближча снігова буря мала настати вже за кілька днів, і передбачити чи витримає її скло було неможливо. Перші сніжинки вже почали скочуватися незграбними схилами, і це було лише питанням часу, коли вони почнуть збиратися на кутах кріплень і коли саме незагартоване скло розіб'ється від навантаження. 

Цієї ночі я знову прийшла в «Стейн» разом із Хелсом після цілого дня в щоденниках, як ми й домовлялися. Поки він спілкувався з Ендом та іншими своїми друзями, я слухала таких самих талановитих людей та розглядала картини на стінах. Вони переливалися найрізноманітнішими фарбами і допомагали мені відволіктися від проблем. Люди на сцені швидко змінювали один одного, і кожні кілька хвилин я могла слухати щось інше.  Ці люди пам'ятали те, що було сотні років тому, і не давали забути іншим. І я сподівалася, що одного дня вони напишуть щось подібне й про мене з Хелсом, читаючи іншим громадянам про те, що могло б статися.

— Сумуєш…? — запитав Хелс, повернувшись  до нашого столика. Він обережно накинув мені на плечі  свою теплу куртку, а сам взяв у руки якусь іншу. І навіщо йому було так тепло одягатися? П’ятий купол хоч і тримався на чесному слові, але тут було доволі тепло. — Ходімо, я хочу тобі дещо показати.

— Мені сподобається? — поцікавилася у нього, але чоловік замість відповіді загадково посміхнувся і переплів наші пальці, спрямовуючи за собою.

Розписані стіни «Стейна» змінилися порожніми вулицями та прохолодним вітром. Мої очі постійно піднімалися вгору. Якщо всередині гуляв такий протяг, то на тому боці все було набагато гірше. Як громадяни п'ятого куполу мали пережити цю зиму? В таких умовах вони могли б замерзнути до смерті.

— …ти віриш мені? — перервав мої роздуми чоловік, зупиняючись коло огорожі.

— Вірю…? —повторила за ним, намагаючись зрозуміти навіщо він притягнув нас сюди посеред ночі. — Якщо хочеш щось показати — показуй. Без зайвих  натяків та  всесвітніх змов. Я справді не в настрої…

— Жодних змов, ходімо, — ледь посміхнувся він. 

— Куди? — застрягло в моєму горлі питання, тому що я побачила, як Хелс відсунув шматок скла вбік і відкрив шлях назовні. Прямісінько за купол. — Ти що робиш???

— Один із найкращих твоїх спогадів за твоє життя. Принаймні я на це сподіваюся, — насолоджувався Хелс моєю реакцією. — Поб’ємося об заклад? Якщо тобі сподобається побачене, ти виконаєш одне моє бажання, домовилися? 

—  Наче у мене є вибір… Домовились…

Сильні чоловічі руки потягнули мене прямо через дірку в куполі, і ми вийшли назовні. Дрібні сніжинки падали на обличчя і танули, незважаючи на те, що тут було набагато холодніше, ніж усередині. Якийсь час ми йшли, орієнтуючись лише завдяки своїм кібернетичним очам та тьмяному освітленню зсередини. На моїй шкірі виступали сироти від однієї думки, що десь тут могли нишпорити дикі тварини чи того, що нас міг хтось побачити. Від страху я вчепилася міцніше за лікоть чоловіка і спробувала прискорити крок. Що б там не приготував Хелс, замінити це хвилювання чимось хорошим в нього навряд чи вистачило б сил.

— Прийшли, — видихнув він хвилин за п'ятнадцять, завмираючи біля сталевої балки. — Сподіваюся, ти не боїшся висоти?

— Наче ні, а що?

— Чудово! Тоді я триматимуся за тебе, бо я її трохи боюся... — швидким рухом він дістав із найближчих кущів півметрову пластину, і тільки тоді до мене дійшло, що саме він задумав.

— О ні...! — не витримала я. — Тільки не кажи, що ти зібрався нагору...

— Ні, звісно! — обурився Хіл, а я відразу ж видихнула від полегшення. — Ми зібралися туди разом. Тому що я висоти боюся, а закріпити датчик нам потрібно на самому верху. Ти ж не кинеш мене напризволяще?

— Містер Тайм, ви зійшли з глузду! — вигукнула я очевидний факт.

— Я вас також обожнюю, міс Харт! — засміявся цей продукт генної інженерії, а наступної хвилини вже зафіксував наші ноги в спеціальних черевиках, щоб ми не впали вниз.

І ось я перебирала в голові всі нецензурні слова, поки цей нелюд притискався до мене зі спини і з усієї дурості стискав в обіймах. Магнітна пластина  повільно, але впевнено підіймала нас вгору сталевою балкою. Спершу я сильно переживала, як би нас не побачив ніхто, а потім зрозуміла, що ми зараз знаходилися в абсолютній темряві і саме освітлення купола не дало б їм що-небудь помітити з іншого боку.

Чим вище ми піднімалися, тим міцніше мене обіймали і сильніше  вітер розвіював моє волосся. Якби я знала, куди саме мене потягне Хелс Тайм, я б у житті не розпустила його, бо зараз він нахабно заривався в пасма і ховав своє обличчя в них. Чуже дихання розбурхувало нітрохи не менше, ніж величезна висота, але мене заспокоювало те, що наші ноги були міцно закріплені і ми не могли ніяк впасти. Ще через кілька хвилин ми дісталися до самої верхньої величезної металевої балки. На мій подив, тут уже лежала товста ковдра, чимось прикріплена до поверхні.

— Я ж не дурень, тягти тебе в неперевірене місце, щоб ти застудилася, лежачи на шматку сталі, — на мій скептичний погляд Хелс усміхнувся і ніяково потер шию. — Добре, я — дурень. Згоден.

— Навіщо ми піднялися сюди, якщо ти так боїшся висоти? Датчик міг закріпити і той, хто притягнув сюди ковдру.

— А ти подивися довкола, що бачиш?

— А що можна побачити вночі...? — почала я, але відразу запнулася, бо помітила за спиною Хелса інший купол. Він був лише значно вищим і у цій  темряві нагадував панцир величезної скляної черепахи.

Повільно повертаючись навколо своєї осі, я дивилася, як у цій темряві  горіли всі п'ять куполів. Вони переливалися блакитним інеєм, світилися неоном і сяяли. Здавалося, що люди там, внизу, були лише відблисками — такими ж ледве помітними й недовговічними. Їм було добре всередині: тепло, тихо, спокійно та надійно. Наче метеликам, яких колись ловили у колби для краси. Розглядаючи їх звідси, вони виглядали настільки наївно і мізерно, що я зрозуміла одну неприємну річ — це було мертве покоління. Ось-ось ця величезна півсфера мала впасти, і вони залишилися б без укриття під голим небом. Без вмінь. Без навичок. Без…Безпеки. Приречені на виживання.