Розділ №37. Коротко та боляче

Хвилювання — ось що я відчувала, лежачи на чорних простирадлах у будинку Хелса Тайма. Те саме дивне відчуття, що пропалювало серце і область сонячного сплетіння, наче якась кислота. Воно змушувало мене тримати очі широко розплющеними, бо коли я заплющувала їх, то бачила тонкі, смагляві пальці, що перебирали струни гітари. Те, що вони грали тієї ночі, досі не відпускало мою пам'ять і продовжувало відтворюватися на повторі знову і знову. Те, як багато болю здатна була нести в собі ця людина — вражало. Але ще більше мене вражав Хелс, який привів мене в це місце. 

Спостерігаючи у темряві за яскравими неоновими вогнями, я все ще не могла викинути з голови побачене. Ні підпільний світ, ні нове бачення світу, ні навіть несподіваного гостя, який підсів за наш столик і виявився ще одним  членом Конгресу. Занадто багато новин занурювали мене в нестерпне божевілля, яке не давало мені ні заснути, ні перемкнутися на щось інше. Тому, щоб не скотитися в нього ще глибше, я піднялася з ліжка, одяглася і спустилася вниз — у сховище.

— Теж не можеш заснути…? — запитав Хелс, коли я відчинила двері бібліотеки. Він лежав на дивані, в оточенні  книг та аркушів паперу й читав черговий щоденник батька. Довгувате волосся було зібране у хвіст, щоб не заважати. На блідій шкірі неохайно висіла розстібнута чорна сорочка й він навіть не намагався прикритись чи виглядати краще. Просто був собою. 

— Не можу. Занадто багато вражень за цей ранок, — "І причина мого безсоння — ти" — подумки додала я.

— Зараз друга година ночі, — м’яко зауважив він, поглядаючи на циферблат на стіні. 

— Я помітила.  Дві години, як настав новий день і, треба сказати, я дуже сподіваюся, що він продовжиться спокійніше, ніж почався, — відповіда йому, дістаючи з першої ліпшою  стопки блокнот й сіла поряд з Хелсом. Наші ноги ледве торкалися один одного, і я дозволила собі відкинутися головою на купу паперів з протилежного боку дивану. .

— Вибач, — почулося по той бік,  — я чомусь був певен, що тобі сподобається...

— Мені дуже сподобалося. Але я не очікувала стільки всього пережити за такий короткий проміжок часу. Занадто багато вражень на один день і мені треба трохи більше часу, щоб все це пережити.

— Ти про сварку з тим чоловіком? — ледь напружився Хелс, відкладаючи на підлогу  книгу в твердій палітурці. — Як давно ви знайомі з ним…? І як так сталося, що ви в настільки близьких стосунках ним…?

— Містер Айл зшивав частинами мої нутрощі, коли на мене впав шматок триплексу, — згадала я, рефлекторно проводячи пальцями вздовж шраму. — Як гадаєш, це достатньо  вагома причина, щоб бути близькими?

— Добре, вмовила... Один нуль на його користь. Так детально, як він, я тебе навряд чи коли-небудь пізнаю... — зауважив Хелс, сідаючи до мене ближче. Його пальці повільно потягнулися до моєї долоні, перш ніж він промовив серйозним тоном. — Як щодо договору…?

— Якого? — бачачи моє здивування, він дістав зі своєї кишені звичайний на вигляд наручний годинник і рефлекторно покрутив його між пальцями. Не дочекавшись відповіді, я перепитала: — Ти про що, Хелсе…?

— Відверто кажучи, я не маю  жодних шансів, щоб вирівняти рахунок із твоїм лікарем. Він занадто глибоко забрався своїми загребущими руками в твоє серце, але… — підбирав він слова, змушуючи всередині мене все тремтіти. —  Ти ж розумієш, що ви не станете повноцінною сімейною одиницею? І справа навіть не в тому, що ти офіційно божевільна, а він неофіційний псих, якщо додумався ляпнути таке при донці. Такі люди, як твій лікар, завжди живуть виключно роботою і... Хоуп. Їм немає справи до інших людей. 

— До чого ти ведеш…? — ця розмова з кожною хвилиною все більше напружувала мене. Не тому, що Хелс методично заганяв мене в незрозумілу пастку, а тому що він мав рацію по всіх пунктах. Я була потрібна Хевену виключно як рятівне коло та бібліотека, де могло зберігатися щось важливе.

— Цей годинник, що ти зараз бачиш,  я створив для батька. Усередині нього вбудований датчик, який зчитує загальні дані про стан господаря: температура, тиск, пульс, насиченість крові повітрям і купа всього іншого. Якщо піде щось не так, він надішле сповіщення. Такий собі покращений лайфлайнер, про який ніхто більше не знає і який можна легально носити. Твоєму лікарню більше не доведеться турбуватися щохвилини за її здоров’я, а у Хоуп з'явиться стильний і корисний браслетик, — спритні пальці поклали його на край дивана, між нашими тілами. Чорна гладка поверхня приваблювала мене настільки сильно, що я пропустила підхід до головної теми — ціни. — Натомість я хочу вирівняти рахунок із твоїм красенем. 

— Що ти маєш на увазі?

— Я хочу отримати тебе на один місяць. Один нещасний  місяць, який  ми будемо проводити разом як пара. Їсти, ходити на підпільні вечори і спокійно торкатися один одного, без страху та пошуку якогось підтексту. 

— Чому ти так уперто хочеш залізти в мою душу…? — втома за цей день вичавила останні краплі моєї витримки та поваги до інших людей. На розмови натяками не залишилося жодних сил, тому я одразу перейшла до суті. — Можливо, я тобі й подобаюся, але нам теж ніхто не дасть створити сімейну одиницю, якщо ти вже про це заговорив. Тоді навіщо тобі це все? Знайди нормальну жінку і живи з нею довго та щасливо.

— А якщо я не хочу довго та щасливо…? — тихо протягнув Хелс, наближаючись впритул. Його очі пропалювали мої губи, від чого я мимоволі напружилася ще більше, готуючись дати відсіч будь-якої миті. Пухкі губи застигли за десять сантиметрів від моїх, і чоловік стягнув папку позаду мене, ставлячи її на мої коліна й сідаючи назад на безпечній відстані. — Поки ми з тобою гуляли, програма перехресного пошуку змогла підібрати пароль до однієї з папок. Але краще б я цього не бачив.

— Чому…? — я швидко переглянула виділені фрагменти, намагаючись зрозуміти про що він казав. Але чим довше я читала, тим більше мене охоплював жах. — П'ятий купол...