Розділ №35. Допомога

Я не знаю, скільки часу минуло перш ніж я вирвалася з пастки у своїй голові та нарешті  зуміла відірватися від грудей Хелса. Не знаю, чому він кинувся мене обіймати та втішати.. Не знаю, чому дозволила собі подібну вільність, коли світ мені дав другий шанс, а ці дотики могли все зруйнувати. Я нічого більше не знала. Просто тому що те, в що я свято вірила — вкотре виявилося оманливим й завдало болю. 

— Ти поранилась… Ходімо, — попросив Хелс, натягуючи на мене свою куртку, щоб приховати садна на руках, — нам треба обробити твої рани.

— Гадаєш, що допоможе? — перевела на нього порожній погляд, а потім опустила його на свою долоню. — Фізичний біль не такий вже й поганий. Принаймні він швидше минає ніж той, що засів у грудях. 

— Якби ти впустила мене в свої груди, я б її теж вилікував би, — спокійно кинув він у повітря та сунувся до центральної вулиці. 

Щось було в його словах таке, що викликало бажання йому повірити. Чи то впевненість з якою він це казав. Чи то те, як він пішов за мною, щоб втішити й не ставив дурних питань. А, можливо, мені просто хотілося повірити комусь, що це жахливе відчуття власної нікчемності колись мине. Тому я мовчки пішла за ним, сподіваючись що не пожалкую про це. 

Місто спало. Навколо будинків ледь виднілося тьмяне світло. П'ятий купол разюче відрізнявся від того, що я бачила раніше. Він був… Мертвий…? Гумове покриття на землі постаріло. На багатьох будинках виднілися тріщини, і лампи на вулицях не працювали на повну потужність. Звичайна людина могла легко зачепитися за дірку та впасти. Але вражало не лише це. Коли ми покинули основні вулиці і підійшли впритул до стіни купола, мої очі збільшилися від подиву. Якщо на в'їзді вона спиралася на кількаметрову сталеву основу з каменем, то тут триплекс місцями навіть не торкався землі, і я могла навіть побачити  як по той бік повзають комахи.

— Ти це теж бачиш…? — здивувалася, присідаючи до грунту який намело під триплекс. 

— Бачу, — тільки й відповів він. — Насправді це ні для кого не новина.  На початку року розвалився фундамент, і довелося просто залатати шматки порожнього простору триплексом, синтезованим на заводі, — чоловік сів навпроти і взяв у долоню жменю ґрунт, намагаючись закрити дірку. — Конгрес постійно відкладав це, тому шо в  пріоритеті був благоустрій основних полюсів та заводів. Проблем і без того завжди вистачало. Нікому ніколи не було справи до цього місця.

— Що означає «І так вистачало»? — уточнила я. Зазвичай якісь події одразу ставали відомими, але за останні роки я могла згадати лише обвали купола у другому полюсі та руйнування шахти й самого  Дарксоула. — Хіба щось траплялося ще?

— Багато чого, якщо вже казати відверто. На початку цього року сталася аварія на скляному заводі. Батькові довелося відновлювати все з нуля, бо куполи постійно руйнувалися. Нещодавно частково обвалився третій полюс, і фабрика з виробництва їжі. На складах, звісно, залишилися запаси, але я навіть теоретично не знаю, коли ми зможемо відновити це все. Після того як сім’я техніків померла, відновленням знань про триплекс займався батько, а ти сама бачила його  записи. В них неможливо розібратися так швидко, як хотілося б. До того ж, це лише крапля у проблемах полюсів.

— Невже все так погано…? —дивувалася, розглядаючи нерівні краї стіни. — Якщо все розвалюється, тоді чому Конгрес ніяк не реагує?

— Він реагує, і скоро про це дізнаються усі. Але... — зам’явся він, притуляючись спиною до скла й розглядаючи верхівку купола. — Я ніколи не підтримував їхні методи і вони мені зовсім не подобаються. 

— Що це означає…? — серце в грудях нервово стиснулося, усвідомлюючи, що відповідь чоловіка мені зовсім не сподобається.

— Незабаром вийде указ про поділ їжі залежно від користі мешканця для суспільства. Всі ці люди, що тут знаходяться, будуть отримувати прожитковий мінімум, — Хелс відвернувся й став повільно крокувати вздовж купола. Його руки стиснулися в кулаки від злості яка переповнювала його. — Це стосуватиметься всіх, допоки ми не відновимо з тобою третій полюс і не зможемо запустити знов виробництво їжі. Мені заборонили залучати до цього сторонніх людей, Сейв, окрім тебе. Але це все одно таємниця, бо твоя амністія може викликати зайві чутки в суспільстві.  Тому для всього світу — ти прибираєшся в моєму будинку.

— Але...

Слова застрягли у горлі. Тисячі “але” проносилися в голові, намагаючись осмислити інформацію, тільки от вона  все одно не вкладалася в моїй голові. Конгрес настільки не хотів афішувати недосконалість системи, що ладен був пожертвувати народом задля цього. Хоча це він був винен, що знання, які накопичувалися століттями, в якийсь момент стали губитися. Він був винен у тому, що інформація, від якої залежало майбутнє — зникала. Принаймні тепер мені стало зрозуміло,  чому Хелс залучив до цього невдалий експеримент свого батька. У звичайних людей не вистачило б ні знань, ні мізків, щоб вичленувати з цього набору уривків потрібну інформацію та розібратися в ній. Але поки ми будемо шукати потрібне, люди почнуть голодувати і хворіти.

Скільки протримається цей купол, перш ніж ґрунт розмиється дощами? Чи витримає він зиму та холоди, якщо вже зараз тут гуляли протяги з усіх щілин і не було ні нормальної електрики, ні освітлення? Як тут зможе жити Хоуп та сотні інших людей, яким просто не пощастило виявитися менш потрібними чи народитися не в тій родині, не з тими генами? Що, якщо вона занедужає і цього не зрозуміє? Що, якщо пораниться об гострі краї дорожнього покриття чи стіни? Хевен не зможе бути поряд з нею весь час. Він не зможе вберегти її від того, що має статися.

— Хелс…? — зірвалося з моїх губ, перш ніж я схопила його руку та змусила зупинитися. Щось всередині неприємно стинулося від усвідомлення, що я ще пожалкую про наступні слова, але можливо це був єдиний правильний вихід. 

 — Що трапилося? — здивувався він від подібного жесту.

— Пам'ятаєш, ти казав, що ми міцно пов'язані один з одним до кінця своїх днів? Що будеш завжди на моєму боці, що б не сталося…? — секунда, дві, три. Мої пальці опустилися по передпліччю та стиснули його долоню, перш ніж стрибнути з урвища. Довіритися та зробити його слова реальністю. — Я зроблю для тебе що завгодно, якщо ти допоможеш мені зберегти життя Хоуп.