Розділ №31. Приховане минуле

Другий купол першого полюса виглядав набагато меншим. Він так само був створеним з триплексу, але здавався зовсім іншим через блискучі світлодіодні стрічки. Проводячи постійні експерименти, інженери визнали їх безпечнішими за неонові скляні трубки, тому зараз це місце майоріло десятками різних кольорів.Це, напевно, був єдиний купол, якому дозволялося використовувати стільки різних відтінків, крім самої будівлі Конгресу. Тому не дивно, що потрапивши сюди у вечірній час, я майже задихнулася від подібної палітри.

Дивнішим за різноманіття освітлення було лише запрошення містера Тайма. Вирушаючи в його маєток, я  очікувала побачити когось схожого на батька чи хоча б Хевена. Але побачивши свого ровесника, я мимоволі застигла на місці. Малого того, що він був зовсім молодим, так ще й…був жахливо схожим на мене. Такі ж білі очі, таке ж сиве волосся й щось таке, що не давало мені відірвати свого погляду. 

— Так ось, яка ви, міс Харт, — прошепотів він, розглядаючи мене з таким же подивом, як і я його. — Дійсно вражаючий збіг…

— Ви про що…? — тільки й зірвалося з губ. 

— Та, не важливо, — ледь посміхнувся він та запросив жестом пройти. —  Ходімо, ми маємо багато роботи, і було б непогано розібратися з нею якомога швидше.

Вказуючи рукою у бік непримітних дверей, чоловік кивнув, запрошуючи мене увіййти до сховища знань. Колись давно я вже бачила подібне, але це могло зрівнятися обсягами хіба що зі складами вартових  у другому полюсі. Величезна кімната була завалена різними книгами, папками, кресленнями, планшетами. Навіть на стінах висіли якісь малюнки запчастин та математичні розрахунки. Але це все перебувало в такому хаотичному стані, що з першого погляду я навіть не могла зорієнтуватися, що, де і як.

— Це приголомшливо…! — захопилася, розглядаючи все це багатство, що тяглося на метрів двадцять у довжину. Десятки шаф викликали бажання зануритися в інформаційний потік та відпочити від світу. Як давно я не читала чогось по-справжньому змістовного? Напевно, вічність тому. Роблячи кілька кроків у бік найближчої коробки, я нерішуче застигла на місці.

— Сейв, вам казали, чому ви тут? — пролунав хрипкий голос позаду. Побачивши мій заперечний кивок, чоловік підійшов ближче та дістав першу ліпшу книгу, гортаючи сторінки. — Так вийшло, що мій батько помер набагато раніше, ніж передбачалося, через випадковий інфаркт. Він не встиг передати мені повний обсяг знань або хоча б дані про куполи, яких ми настільки потребуємо. Тому мені потрібна ваша допомога вартової знань. 

— Ви ж знаєте, що мене визнали божевільною…? — перепитала на всяк випадок, дивуючись як йому спало на думку вручити подібні знання саме мені.  

— Я знаю набагато більше за вас про ваше ж божевілля і воно мене ані краплі не турбує, — помітивши здивування на моєму обличчі, Хелс загадково посміхнувся і повів далі, до великого столу. — Я обрав вас, тому що ви єдина вартова, котра свого часу показала найкращі результати під час обстежень. Ви маєте допомогти мені знайти інформацію про куполи. І, мабуть, ми з вами єдині люди, які зможуть це зробити у найкоротші терміни.

— З чого ви це взяли…? — не розуміла я. Весь монолог звучав настільки загадково і незрозуміло, що я абсолютно не могла розібратися в цьому. — Хіба не простіше запросити сюди якнайбільше людей і разом шукати вихід?

— Ви маєте рацію, простіше, — сталеві очі оглядали стіл, навіть не відриваючись від паперів. Простягнувши мені папку, містер Тайм підпер рукою підборіддя і ніби дитина посміхнувся мені. — Але, боюся, це може вилізти нам з вами боком.

— Що це….? 

Взявши в долоні рукописи, я за звичкою стала читати між рядками, вишукуючи найголовніше. Й поки я вивчала документи, містер Тайм сумлінно чекав і насолоджувався моєю  реакцією, а вона виявилася досить яскравою. Настільки, що я навіть дозволила собі  вилаятися, здіймаючи на нього шокований погляд. У звичайній чорній папці лежали звіти про генні експерименти над різними людьми протягом останніх років. Загалом близько двадцяти учасників, однією з яких значилася моя мати. 

«Під час експерименту відзначилися різноманітні особливості впливу імплантованого генного матеріалу. Всі піддослідні виявили високий рівень інтелекту та суттєву фізичну витривалість. Але виключити всі хвороби так і не вдалося. В поодиноких випадках фіксується висока стадія нечутливості до болю, як у нульового пацієнта. Втім, висоий рівень IQ призвів до швидкого прогресуючого божевілля. Ще в ранньому віці діти мали високу емоційну нестабільність. Вища форма інтелектуальної діяльності й змушувала піддослідних створювати нові речі на базі отриманих знань. При цьому батьками та спостерігачами відзначалася покращена пам’ять, яка дозволяла запам'ятовувати великі обсяги інформації. 

Незважаючи на величезні доягнення, гіперемоційність не пройшла з віком, а лише посилалася. Багато  піддослідних почали шкодити собі та оточуючим. Більшість зразків було утилізовано в Дарксоулі, а інші були визнані дефектними й продовжили звичне життя...»

— Що ви прагнете мені сказати цим…? — запитала я через деякий час, трохи осмисливши прочитане.

— Ми з вами — останні діти, які вижили після цього експерименту. Ви — офіційний успішний зразок, а я — неофіційний, — таємнича усмішка висвітлила бліде обличчя і швидко зникла.  — Хіба ви не бачите схожості…? Сиве волосся, білі очі, висока розумова діяльність, видалені сльозні канали.

— Тобто “видалені”? — усередині мене все похололо. Він також…Не вмів плакати…?

— Гіперемоційність, пам'ятаєте? Наші батьки вирішили нас так захистити, щоб у майбутньому це не принесло нам зайвих проблем. Для цього вас і зробили вартовою, чому я дуже радий. Не уявляєте, наскільки важко було жити одному з подібними відхиленнями і не мати жодного легального способу витратити свої емоції на щось прекрасне. 

— Легального…?

— Так, міс Харт, легального, — продовжив Хелс. — На жаль, наш світ далекий від прогресу та інтелекту. Як би це божевільно не звучало, але вірші, які знайшли у вас і за які ви потрапили в Дарксоул — це вищий рівень інтелектуальної праці. Далеко не кожен може створити щось своє.