Розділ №28. Холодна темрява

Розкотистий грім розривав ранкове небо. Незважаючи на світанок, його заволокли вугільні хмари, готові ось-ось впасти на Дарксоул штормовим вітром та грозою. Зима вступала у свої права все частіше, хоча мені здавалося, що справа зовсім не в зміні пори року. За стільки років людство настільки зіпсувало цю нещасну планету, що клімат безповоротно змінювався й ставав дедалі гіршим. Можливо, тому до нас і зачастили катастрофічні шквали вітру, що руйнували все на своєму шляху. Й можливо тому, я чекала повноцінного приходу грудня та першого снігу з легкою панікою.

Якщо вчора було доволі прохолодно, то за цю ніч температура впала ще сильніше. Повітряні шквали згинали дерева. Ліс за будинком нагадував радше тендітну траву, ніж вікові сосни. Дивлячись на нього, мені хотілося опинитися в другому куполі та відносній безпеці. Десь там, де б мене не дістали ні шторми, ні зливи, ні хуртовини. А все тому, що сніг був провісником застуди, обмороження та різноманітних хвороб. А Дарксоул не виглядав як місце, що може захистити від цього всього. 

Стоячи посеред двору, я слухала лайку Хауса, який сердився на несправність однієї з машин, на якій приїхали постраждалі. Як розповіли ловці, останні кілометри її довелося буквально тягти на буксирі. Й добре, що інші автівки поїхали напряму в другий полюс іншою дорогою. Там не було хворих громадян і вони могли дозволити собі не робити зайвий гак. 

— Сейв, тут важкий поранений! — голосно гукнув Хевен, допомагаючи витягати з кабіни одного з постраждалих. — Ти будеш потрібна мені в кабінеті. 

Кивнувши, я кинула погляд напостраждалого  і вкотре прикусила губу. У миловидного хлопця виднілася неглибока рана на животі, але через довгу дорогу кровотеча посилилася. Й поки чоловіки тягли його до будинку, я забігла до кімнати, яку відвели спеціально під медичні процедури й дістала набір інструментів.  Поки мої руки готували все необхідне, Солт і Хаус поклали постраждалого на стіл, повністю роздягаючи та накриваючи простирадлом нижче за пояс. За якийсь час зайшов Хевен, обробляючи руки антисептиком й ми залишились з ним наодинці.

Весь той час, що чоловк зашивав рану, я не могла відірвати погляду від його рухів. Вони виглядали настільки чіткими і впевненими, що складалося враження, ніби він усе життя тільки цим і займався, тоді як я не могла настільки  спокійно дивитися на чужі рани. Усередині шалено билося серце, хоча я розуміла наскільки важливо було розрізати шкіру, проколоти її та й в цілому завдавати болю. Деякі травми потрібно було нанести, щоб зрештою людина могла й далі жити. Але… До цього, напевно, варто було ще дорости. 

За вікном пролунав черговий гуркіт грому. Він був настільки гучний, наче ціле небо обрушилося зверху. Поки Хевен уважно обробляв зашитий шов, я не могла відірвати погляду від вікна. Десь там, не дивлячись на зливу, горіло декілька дерев. Зовсім поряд вогонь охопив розбиті вщент гілки сосни, а вітер настільки згинав її стовбур, що вона не витримала і зламалася по лінії розлому. Напевно, так виглядала і я після зради смерті батька. 

— На що ти дивишся? — запитав Хевен, обіймаючи мене зі спини, поки пацієнт все ще був під загальною анастезією. Сухі губи зачепили  моє плече, злегка дряпаючи шкіру.

— На блискавки, — тихо відповіла я, розглядаючи обрій, усіяний електричними розрядами. Вони пробивали простір кожні кілька хвилин. — Правда гарно?

— Ти кра... — почав чоловік, але його слова потонули на тлі чергового небесного крику. Цього разу він прозвучав значно голосніше, і мені навіть здалося, що сама земля здригнулася. Світло миттєво зникло, залишаючи нас у непроглядній темряві.

— Я схожу до Хауса  та гляну, що сталося. Добре? — відірвалася від нього. — Погода зовсім розійшлася…

— Іди, мені треба контролювати стан. Нехай швидше увімкнуть генератор.

— Добре. Я швидко.

Пересуватися у темряві було зовсім не просто. Незважаючи на модифікацію очей, мені складно було зіставити знайомі локації у незвичному ракурсі. Коридори гуділи різними голосами, передвіщаючи біду. Але найгірше було те, що я почала вловлювати запах горілого, який виходив із боку сходового прольоту. У горлі застягав їдкий присмак, викликаючи кашель. 

— У нас дах горить, всі на вулицю! — почувся крик Солта, котрий мало не збив мене на сходинках. — Нумо! 

— Ти бачив Хоуп? — спитала я, хапаючи його за рукав кофти. — Вона була у моїй кімнаті.

— Ні, але другий поверх весь у диму. Вона вже давно втекла б, тому марш на вихід!

У вухах стояли крики мешканців Дарксоула. Вони штовхали в паніці один одного, підсвічуючи шлях електронними годинниками  та телефонами, намагаючись скоріше вийти на вулицю. Але всі мої думки були зосереджені лише на Хоуп. Перед тим як піти зустрічати поранених, ми залишили її в моїй кімнаті, щоб вона не поранилась і не зіткнулася з ловцями. Що, як вона й досі залишалася там?

Скинувши руку Солта зі свого передпліччя, я розштовхала перехожих, щоб дістатися сходів. Незважаючи на те, що пожежа почалася зовсім недавно, дах частково обвалився, і другий поверх спалахнув, як сірник. Злива на вулиці зовсім не встигала гасити вогонь, тому що полум'я поширювалося вже всередині. Безліч дерев'яних речей швидко спалахували, і згарище з кожною хвилиною все швидше розросталося. Мені пощастило, що кімната була зовсім близько.

— Хоуп! — закричала я, відчинивши двері. Але ніхто не озвався. — Ти тут?!

Я кинулася по кутках, намагаючись знайти маленьку дівчинку, яка підкорила мене ще з першого знайомства. Горлянка стиснулася від страху й диму, не дозволяючи нормально вдихати повітря, але я продовжувала раз за разом кричати, обшукуючи простір навколо. Тільки дарма. Її там не було. Як і в коридорі, в інших кімнатах та на першому поверсі, а ось вогню все одно було занадто багато. Він охоплював кожну річ і все ближче підбирався до першого поверху.

Серце виривалося з грудей, коли я, змирившись, вибігла на двір. Хоуп стала для мене майже рідною, і від однієї думки, що з нею могло щось трапитись, мені хотілося кричати на все подвір'я. Злива все ще не вщухала. Я стояла на холодній вулиці та  дивилася, як горів Дарсоул. Вода шипіла, потрапляючи на язики полум'я. Вона виявилася безсилою — так само, як і я в той момент.