Друга частина

Друга частина

Усагі повернулася зі школи трішки занепокоєною, через результати тесту, на якому вона схибила. До того ж, не було й Макото, Амі сказала, що планує навідати її. А що, як Макото дійсно погано? Думки про можливий стан своєї подружки, викликали не лише смуток, але і голод. Усагі оглянула кімнату та відмітила, що вона була прекрасно прибраною. “Зрештою, це кухня, вона і має бути чистою” - подумала дівчина та посміхнулася. Вона відкрила холодильник та розклала їжу на дві купки. В одній було те, що вона збиралася з'їсти зараз, а в другій їжа, яку вона збиралася віднести до Макото. Адже відвідати хвору подругу є чудовою ідеєю, а смачна їжа - то найкращі ліки. Здоров'я — найважливіше. Усагі уявляла, як саме прийде до будинку подруги та декілька разів розподіляла їжу між купками. Зрештою, кількість їжі, що призначалася в гостинці, зменшилася втричі. Але Усагі не думала про це. Вона вже заварила чорний чай, з двома ложками цукру, та готувалася до найсмачнішого у світі обіду. Дівчина поклала собі ложку, виделку, пиріг, тарілку супу, бутерброди з куркою та гострим соусом, восьминога на паличці та рисові кульки з м'ясом.

- Тепер можна і поїсти.

Усагі почала трапезу. Тарілка супу спустошилася першою. Потім зникли два бутерброди та восьминіг на паличці, і, аж у кінці, вона з'їла рисові кульки. Годинник продзвенів один раз. Перша година - ще є купа часу. Усагі неквапливо вкладала собі до рота шматки пирога один за одним, як в неї скінчився чай. Вона підійшла до полички з напоями та довго обирала що вона буде пити тепер: чорний чай з чебрецем, чай з бергамотом, зелений чай, червоний чай з пелюсток рози…

Усагі почула дзвінок у двері. Минуло кілька секунд перш, ніж вона усвідомила, що не чекає сьогодні гостей. Проте, вона була рада будь-якій зустрічі. Дівчина квапливо підбігла до дверей та поглянула, хто був по той бік. Побачивши Амі, що мала схвильований вигляд, Усагі одразу впустила подругу. Та перепросила і, зрештою, увійшла у дім. Ледь переступивши поріг, вона одразу повідомила неприємну новину. Усагі слухала уважно, проте, їй було важко усвідомити всі слова своєї подруги. Думки Усагі були сплутаними. “Макото... зникла?! Це неможливо”, проте Амі оповідала далі. “Її немає вдома.. а у Рей було видіння?” вона була шокована та розгублена. Проте, Амі була зосередженою.

- Нам варто якомога швидше дістатися храму. Тільки разом ми зможемо вигадати план.

- Тільки разом ми будемо у безпеці, - погодилася Усагі.

Вони відправилися вулицями Токіо, щомиті озираючись у пошуках проявів небезпеки. Сонце зайшло за хмари та подув дужий вітер. Сніг сік очі та робив кожен подальший крок все більшим звершенням. Дівчата були змушені шукати перепочинку у найближчій крамниці. Вони швидко забігли, лише щоб побачити там порожні полиці та безлюдні коридори. Дівчатам не вдалося знайти ні персоналу ні відвідувачів. Здавалося, це місце поступово зникало з буття. Лампи слабко освітлювали приміщення та надавали йому зловіщого відтінку. Буря за вікном лише посилювалася, вона вкривала скляні двері нескінченним калейдоскопом візерунків. А за дверима почали виринати дивні силуети. Схожі на живих, але нереальних істот, вони підступали до скляних дверей. Дівчата старалися не помічати їх, але це було робити все важче. Воно не мало чіткої форми. Це були незліченні створіння, чи лише одна істота? Подружки побачили тінь, висотою з дорослу людину, та, враз, вона зникла. Здавалося, ніби ці силуети були зіткані із самої темряви. Дівчата були не в змозі поворухнутися. Здавалося, щонайменший шурхіт лише більше приверне увагу створінь та все буде втрачено. Монстри намагалися виламати скляні двері. Вони були заслабкими, щоб зробити це одразу, проте, їх кількість продовжувала зростати. Усагі тремтіла від страху, але розуміла, що тікати нікуди. Вони можуть увірватися будь-якої миті. Тому, не варто гаяти час. Вона випросталася та приготувалася прийняти на себе удар. Принаймні, вона захистить Амі, якщо ворог осмілиться напасти на них. Дівчина стояла навпроти дверей та вдивлялася у чорну порожнечу. Вона не бачила очей цих створінь, але відчувала, що усі вони спрямовані на неї. “Хай тільки вони зроблять хибний крок”, вона скористається миттю, щоб вибороти для себе й подружки вільний шлях. Усагі відчувала страх, але не страх за себе. Страх за те, чого вона ще не встигла зробити. Які обов’язки вона ще не виконала та скількох людей ще могла б врятувати. Та водночас, серце її палало жагою бою. Хай навіть вона не встигне перетворитися на Сейлор Мун, але вона докладе усіх зусиль, щоб захистити те, що любить. Вона - Усагі Цукіно, і вона б’ється в ім’я Місяця. Б’ється, заради любові та справедливості. Вона дасть відсіч темним силам, або загине, намагаючись.

Монстри прорвали двері. Вони не квапилися, не робили жодних хибних рухів. Усе було повільно, обережно, розмірено. Вони почали заповзати до магазину, немов дим. Здавалося, світло от-от згасне і темрява заполонить усе довкола. Обриси цих істот були розмиті. Проте, можна було розрізнити десятки рук з гострими пазурями, кожна з яких, намагалася ухопити дівчат. Подружки стояли непохитно. Знадвору, тіні насувалися, щоб забрати їхні життя. Життя, віддані заради захисту усього світлого та доброго, що було у цьому світі. Життя, що були сповнені важких випробувань, рівно як і моментів радості, суму, кохання та сміху. Усагі заплющила очі та відчувала, як темна енергія проходила крізь неї. Ставало важко дихати - ще мить, і вона задихнеться. Вона відчула, як її тіло стало легким, майже невагомим та розум почав звільнятися від думок, почуттів... Звільнятися від страху.

Крізь заплющені очі, Усагі побачила яскравий спалах світла. Він ставав дедалі яскравішим. Ставав нестерпним. Дівчина почула гучний гуркіт та впала на підлогу. Усю крамницю охопило полум’я. Воно обпалювало дівчину, вона відчувала, як холод порожнечі швидко заміщується пекельним теплом. Принаймні, Усагі ще жива. Принаймні, ще є вихід. Відчуття швидко повертались до неї. Дівчина розплющила очі, понад нею схилилася Рей. Ні, це була не просто подружка Усагі, це була справжня воїн. Воїн вогню та пристрасті - Сейлор Марс. Вона радо простягла здивованій дівчині руку.