IV

IV

- Даа.., дівчинко, «повезло» тобі з братчиком.., – вмостилась в своє крісло бабка і співчутливо похитала головою, – В мене було щось подібне. Тільки з сестрою. Не то сестра, не то незрозуміло хто. Добре, що її в лісі вовки зажерли..

Побачивши страх в очах Емі, бабка розсміялась. 

- Кхе-кхе. Про вовків і сестру жартую, звичайно. Вона до цих пір десь валандається по світу, – при цьому ворожка змовницьки примружила одне око, – Цю легенду придумала, щоб лякати неслухняних діточок. Але ти тільки нікому не говори. Бо доведеться мені потім тебе знайти і з‘їсти. Кхе-кхе.

При цьому бабка підняла зі столу чорну пір‘їнку і почала колупатись в зубах, час від часу провіряючи, чого їй вдалось цим досягти.

- Та якщо серйозно, то стережись його! Багато він тобі ще в житті нагадить… Але, до справи! Як я розумію, тебе цікавить острів, стяг якого за моєю спиною, так? 

Емі стверджувально кивнула головою. 

- Ну, тоді ти прийшла куди треба. Ніхто не знає про той острів більше за мене. В мене навіть сертифікат є, затверджений самим міністром..еее.. Морганом! З міністерства скарбів і пригод! – діловито заливала бабка, навіть не червоніючи. 

– І також є одна нагорода, яка щодня мені нагадує про ті часи, – при цих словах ворожка вивалила свій дерев‘яний протез на стіл і замислено постукала по ньому пальцем, - Саме там я втратила свою ліву, -

- Але, історії - історіями, а грошики – грошиками! Монетку вперед! – блиснула очима стара і поставила свою пухирчасту долоню на стіл.

Коли Емі віддала останню монету, бабка повторила трюк з подвійною провіркою золота і почала свою виставу.

- А тепер, повість про капітана Роджерса і його банду горлорізів! – продекламувала бабка, ніби зі сцени в театрі і вказала Емі на ящик неподалік стола, – Кхе-кхе. Прошу зайняти свої місця. 

Емі поспішно вилізла на ящик і почала слухати стару ще уважніше.

- Давним-давно жив-був капітан Роджерс. Самий кровожерливий пірат, який коли-небудь існував на цьому світі. Він не боявся ні раю, на пекла. Він і його банда розбійників були грозою всіх вод на планеті. Як тільки інші судна замічали його стяг, вони одразу здавались або намагалися кудись втекти, але ніхто не наважувався вступити з ним у двобій. І ті, кому пощастило вижити, в море більше не ступали ні ногою. А деякі навіть боялись прийняти ванну. Настільки були жахливі спогади про цю зустріч. Для багатьох, це було рівноцінно зустрічі з самим чортом.
Після їх морських грабежів капітан Роджерс і команда завжди повертались в одне і те саме місце, в свою скарбницю – на острів Скелета. Який ще був відомий як Морське Кладовище. Ходили навіть чутки, що капітан Роджерс був проклятий за всі його злочини і суша його більше ніде не приймала, крім острова Скелета. І також ходили чутки, що з часом прокляття Роджерса перейшло на острів Скелета і з тих пір ці землі нікого більше не приймали, крім нього і його банди. 
Декілька століть після їх життя, ці землі залишаються незайманими, як і численні скарби заховані на цьому острові. Але, як говорить легенда – головна цінність, яка існує на цьому морському кладовищі – це сам безстрашний дух, яким просякнутий весь острів. 

В цей момент вуха Емі навострились, а очі загорілись. Саме з цієї миті вона знала, де знаходиться її доля і куди вона повинна потрапити, хоч би що. 

Бабка хоч і була підсліпувата, але реакцію дівчинки зауважила і знову собі посміхнулась тою ж замисленою усмішкою. 

- Кхе. Кажуть, кому вдасться ступити на ті землі, - продовжувала бабка, – Той стане захищений від будь-яких страхів. Більше того, ця людина зможе заволодіти всіма скарбами захованими на острові.
- Але добратись туди дуже важко - багато хто намагався і багато хто поплатився за це життям. Хто від жадності, хто від дурості. Тому ця справа далеко не для всіх. Так що забудь про те, що я тобі щойно розповідала і йди насолоджуйся своїм безтурботним життям. Кінець історії! Дякую за увагу.

У Емі було безліч питань, але озвучити вона їх не могла. Її фобія стояла в неї на шляху, як перешкода, про які пророчила ворожка. Вона продовжувала дивитись на стару своїми милими допитливими очима.

- Більше нічого не розкажу. Навіть не проси. Надто дорого коштує ця інформація. Я тобі й так вже більше чим на монету розпатякала. І це все твої безкорисні оченята, – розчулилась бабка.

Після цього стара полізла під стіл в скриню. Почала в ній щось шукати, брязкаючи і гримлячи всякими речами. Коли знайшла, спробувала піднятись, але – не змогла. Видно щось там у неї в хребті заклинило. 

- Ооой, ой-ой-ой..., – застогнала бабка, – Застрягла я.. Кхе..Внучка, будь гарною дівчинкою, допоможи бабці. Кхе-кхе-кхе.

Емі підійшла до старої і її погляд знову зупинився на висячому медальйоні.

- Підійми стару, дитинко. І я тебе не з‘їм, – жалібно простогнала бабка.

Емі на секунду перевела погляд на лице старої і потягнулась рукою до її медальйону. 

- Що? Ти на що натякаєш? Ох ти ж чортеня! Ні, не можу, він мені занадто дорогий. Кхе-кхе, – скривившись говорила бабка.

Емі продовжувала сумно дивитись на ворожку. Лице старої почало наливатись кров‘ю. Після деякого часу бабка спробувала ще раз.     

- Ой, кхе-кхе, ну добре, добре! Вмовила! Прийдеш завтра і я тобі його подарую. – все більше кривилась стара, -  Що? Кхе. Не довіряєш мені? Та я тобі вже майже як рідна бабця! Ой-ой-ой, допоможи, бо зараз завию!  Кхе-кхе-кхе…

Як сильно Емі не хотілося отримати медальйон, та шантажувати на стражданнях бабусі вона не могла. Дівчинка підійшла і з труднощами підняла бабку. 

- Ой, дякую тобі дівчинко! – зітхнувши сказала бабка, – Виручила ти мене. По-людськи поступила. 
В той момент, назад на плече бабці вернулась Блоха, каркнула і пару раз щипнула її за вухо. 

За мить ворожка витягнула медальйон з пожовтівшої сорочки, потримала в руці, задумалась. І знявши з шиї, протягнула Емі.