III

III

Виявляється, коли Макс побачив, як коса місіс Спайк торкається хвоста Емі, у нього з‘явилась блискуча, і як на його думку, логічна ідея – з‘єднати ці дві частини воєдино і поквитатись з ними обома водночас. ‘Двох зайців - одним пострілом’ - з усмішкою подумав Макс.

Відв‘язавшись, і від міссіс Спайк, і від її перуки, Емі вибігла на вулицю. Щойно пережитий конфлікт відображався на її блідому обличчі. Але побачивши веселого брата, вона також повеселішала, і вони з Максом попрямували в сторону парку.

Неподалік від їхнього будинку, вони зустріли бродягу, який просив щось поїсти.

- На роботу влаштуйся! – кинув йому Макс.

А Емі дістала з рюкзака яблуко і віддала старому.

- Дякую тобі, дівчинко. Нехай тебе супроводжує лише удача! – старечим голосом подякував бродяга. 

- Оце я розумію добра душа! Батьки трудяться-заробляють, а вона ходить півміста кормить! – проговорив Макс собі під ніс.

Вже закінчувався другий тиждень осені, але незважаючи на те, день був спекотним, і люди ще ходили в літньому одязі. Одна Емі була в своїй ягуаровій ‘шубці’ і їй ставало гаряче. Але знімати маску і втрачати свій образ їй не хотілось, а ось попити чогось прохолодного, вона була б дуже непроти. 

В пошуках якогось автомату з напоями погляд Емі зупинився на будці з кавою, біля якої товпилася сіра маса представників у формальному одязі, які, як команда спортсменів стояли в одинаковій формі з одинаковими кофейними стаканчиками та одинаковими сигаретами. Вони ланцюжком тягнулись через дорогу до бізнес-центру, а їх дим плівся одним закрученим потоком в сторону невеликої яскравої купки дітей. 

Перше, що в цій купці приваблювало погляд, це величезний букет різнокольорових кульок, що висів над ними в повітрі і був «перев‘язаний» вивіскою «Повітряна станція Антоніо». Друге – це самі діти, які були одягнені в таке ж різнобарв‘я кольорів. Але найяскравішим виявився сам організатор і власник цієї станції – Антоніо. Він притягував увагу не лише своїм верескливим голосом, але й зовнішнім виглядом. Він був одягнений в костюм із безлічі різнокольорових стрічок, а на голові носив величезну червону перуку з маленьким білим капелюшком, що тримався за допомогою бантика підв‘язаного під бородою. 

- Купуйте кульки! Купуйте повітря! Немає нічого ціннішого і кориснішого за повітря! – кричав верескливим голосом клоун.

При цьому манерно кланявся і роздавав кульки, не забуваючи вимагати і збирати гроші.

- Дідусю, тобі якого повітря накачати? Морського, чи може десь із-під гір? Га? Чи вже підземельного? Га? Голосніше!! Ти прийшов просто подивитись? Так? Ні?! ТАК!?? Нема чого тут кліпати баньками! Тут не музей! Іди геть! Забирайся! – заверещав клоун.

Проходячи мимо цього натовпу, Макс раптово додав ходу і різко потягнув за собою Емі.

- Чорт! Це той самий клоун у якого ми вчора сперли чемодан з ляльками! – ледве чутно сказав Макс сестрі, відвернувши голову в протилежну від юрби сторону, – Тільки не обертайся!

Але пильне око Антоніо засікло Макса і він настільки оживився, що трохи не впав зі своєї міні-сцени, що була влаштована на його мотоциклі.

- Ей, ти! Рижий! Стій!! – почувся скрипучий вереск в спину Макса. – Так-так, довгий, я тобі говорю! А ну ходи сюди!! – ще тоньше заверещав клоун, коли Макс обернувся і зустрівся з ним поглядом, – СТІІІІЙ!!!!

- Емі! Біжимо!!! – крикнув сестрі Макс різко рушивши з місця.

Антоніо жваво зістрибнув з подіуму і розштовхував натовп направо і наліво.  

- Пончик, ФАС! – крикнув клоун, і відразу почулось гавкання собаки.

За мить з-під ніг дітей вибігла жирна руда собака із страшною блідою мордою, яка напролом пробивалась крізь натовп. Іще через мить з‘явився і сам Антоніо, поправляючий свого капелюшка і тугіче зав‘язуючи бантика.

- ФААААС!!! – заверещав він собаці вказуючи на втікаючих Макса та Емі. 

Третій раз клоуну повторювати не довелося – собака вже була в погоні. 

Звернувши в парк, за деревами Макс побачив лабіринт різних палаток. Не дочекавшись Емі, він зник в одній із них і пропав із поля зору сестри, яка вже ледве рухалась в своєму важкому костюмі. 

Емі добігла із останніх сил і зайшла в першу палатку. Але Макса там не було. Там були лише ящики і гори всяких речей. Відчуваючи біль в плечах, їй довелось зняти плюшеву голову. Вага маски була вже непомірною для її маленької тендітної фігурки. Коли Емі її знімала, вона почула собаче гарчання, що було зовсім поруч. Опустивши маску, вона побачила, як за тентом палатки рухалась тінь собаки - вона ходила і, нахилившись, винюхувала землю. Через мить собака зупинилась біля входу і почала голосно гавкати. 

Злякавшись, Емі побігла в другий вихід палатки і опинилась в темній кімнатці,  що нагадувала якусь комірчину. Попереду вона побачила шпарину світла, крізь яку пробивалось чиєсь хропіння. Емі відтягнула тент і зайшла в простору кімнату наповнену димом, що чимось нагадував запах бергамоту.  

Посередині палатки стояло дерево з однією гілкою під якою стояв старовинний круглий стіл. На ньому лежала нога в порваному черевику із якого виглядала трійка пальців. Сама власниця цієї ноги сиділа в кріслі, відкинувшись і задерши свою голову на спинку. Через діри її туго зав‘язаної хустки вилазили жмути брудного сідого волосся обвиваючі її сухе лице з гачкуватим носом. Великий золотий кульчик розтягував її старе вухо майже до плеча. А її худе тіло було закутане в темно-синє штопане пальто з металевими гудзиками невідомо з якого року чи навіть віку.

При виді такої картини, більшість людей віддали б перевагу мати справу з агресивною гавкаючою собакою. Але не Емі. Її не те, що не лякало таке видовище, навпаки – чимось приваблювало. Правда, вживу вона ще не зустрічала таких персонажів, лише в кіно або ілюстраціях казок. Та негативного впливу бабка на неї не мала жодного.  
Тим більше, Емі вже встигла помітити, що позаду старої висів знайомий прапор із звірком, який вона бачила вдома по телевізору. І це їй додало впевненості в собі. Вона хотіла дізнатись про нього більше.