II

II

- Еее..Еееемі..? Сестричко? – невпевнено перепитав Макс тремтячим голосом. В глибині душі шкодуючи про всі образи, які він їй вчинив.  

Замість відповіді монстр хрюкнув і рушив на Макса, виставивши вперед свої лапи з яких стирчали блискучі кігті. Хлопець боявся обернутись до нього спиною і повільно відходив назад. Монстр незупиніючись слідував за ним. 

Виходячи з кімнати, Макс вперся в шафу із всяким непотрібом. Від зіткнення шафа захиталась, і з неї посипались всякі дрібниці і різні шнури. Вони холодними зміями сповзали йому на шию, наводячи на нього жах. Від переляку Макс заволав не своїм голосом. 

Почувши ці жалюгіні зойки, «монстр» повалився на підлогу і трясучись реготав веселим тонким голосочком Емі. 

Як виявилось, Емі також по-своєму готувалась до гри брата. Вона сама змайструвала костюм ягуара – ідола футбольного клуба в якому грає Макс. І настільки влила в нього свою душу, що пропрацювала все до деталей – шерсть була як натуральна, велика плюшева голова мала реалістичні живі очі і величезні ікла, на лапах були пластикові кігті, а хвіст стирчав та виляв.

- Ох ти йолкі..Оце-так-кру-тяк! – в щирому захопленні виговорив Макс, коли відійшов від пережитого шоку. 

Він у захваті ходив навкруги Емі і розглядував її костюм. При цьому запитував сестру і сам відразу ж відповідав на свої запитання.  

- Чуваки будуть в шоці! А де купили? В центральному магазині? Так і думав. Тільки там продають такі шедеври. Ну, готова? Тоді пішли! Час ітак нас піджимає. 

Він все швидко пролепетав, навіть не давши Емі можливості, щоб заперечити цю несправедливість на рахунок купівлі костюму в якомусь магазині. Але вона подумала, що ввечері мама сама Максу пояснить, що до чого.

Напхавши рюкзак сестри всім чим попало з холодильнику, Макс направився до виходу.

- Ти це серйозно? – зітхнувши спитав Макс.

Емі чекала його коло вхідних дверей, тримаючи в одній руці іграшкового ведмедя, а в другій – скейт.

- На! – вручив він Емі рюкзак, – А це дай сюди, – і забрав у неї скейт та іграшку.  - Тебе і без того на кожному кроці зупиняє поліція за перевищення швидкості, а у стані «плюшевого перевертня» взагалі заарештують. Що я предкам скажу?

Це розсмішило Емі і вона весело сміялась, коли вони вийшли з квартири.    

Поки вони чекали на ліфт, із сусідніх дверей вийшла розкішно вдягнена дама з довжелезною чорною косою. За нею вийшли декілька мужчин в уніформі з коробками, які вони почали грузити коло ліфту.

- Акурат! Це вам не цегли! – підвищеним тоном сказала дама і стала роздивлятись костюм дівчинки. 

Емі мовчки привіталась і посміхнулась їй, після чого сором`язливо опустила очі.

- Добридень, – без ентузіазму привітався Макс.

- Хм, бонжур, – таким же байдужим тоном протягнула дама і вже знову відкривала свій яскраво нафарбований рот, щоб видати якесь зауваження з приводу одягу Емі. Але її перебив дзенькіт одної із коробок, яку поклали біля ліфту. 

- Обережно!! – скрикнула дама, – Там дуже дорогий посуд. Ви на такий за рік не нашкрябаєте.

- Так, мем! – слухняно відповів один із вантажників.

Ця дама - місіс Спайк - вдова покійного містера Гудвіна. Вона жила з великою собакою, яку містер Гудвін залишив їй у спадок з невеликим річним прибутком. Ходили слухи, що більшу частину всього майна він записав на ту саму собаку і лише після її відходу на той світ, все це діло перейде його «любій» вдові. Так.. буває і таке. Ті ж злі язики говорили, що саме після цього місіс Спайк повернула своє дівоче прізвище. Напевно, щоб якомога менше асоціюватись з такою легендою. 
І судячи по тій же причині і по тим ящикам, вона кудись переїжджала. Чому безумовно зраділи б її сусіди, тому що шумне життя місіс Спайк вже всім набридло.

Почувся звук ліфта. Коли двері розсунулись, всередині відкрилось приміщення як цілий поверх. Це нагадувало скоріш фойє якогось дорогого готелю, чим ліфт. Скрізь були килими, шкіряні крісла, канделябри та інша розкіш. 

Макс поспішив зайти всередину, але дама відгородила його рукою, щоб дати прохід мужчинам, які вантажили коробки в ліфт.

- Пардон! – з фальшивою ввічливістю сказав Макс, знаючи, як місіс Спайк полюбляла користуватись іноземними словами. Це було особливо помітно в перші дні після поїздки закордон. Так з її розмови можна було взнати, де нещодавно відпочивала місіс Спайк.

- Але там зовсім не вистачить місця, а ми дуже поспішаємо! – продовжив Макс.

- І ми поспішаємо.. В наші дні всі кудись поспішають..., – томно протягнула дама, поправляючи свою косу, – Не забудьте принести червоний саквояж, сіль ву пле! – крикнула вона мужчині, що направлявся в її квартиру.

Мужчини тим часом завантажували коробки в ліфт.

- Але ми були першими! – роздратовано сказав Макс.

- Тут вам не олімпіада і не забіг! – кинула вона Максу і відвернулась до вантажників, – Спочатку завантажуйте ці ящики. Уі, саме ці. 

Мужчини занесли решту ящиків і зайшли самі. За ними поспішила дама. Всі вони стали впритул, загороджуючи шлях до розкішної кімнати. Місця вистачало рівно на двох людей.

- Ми всі не помістимось! – сказала дама, коли побачила, що Макс надумав зайти в ліфт.

- Тоді прогуляйтесь пішечки! Сівопле і бунжур! – вже неприховуючи злості, випалив Макс і силою заштовхнувся в ліфт, ведучи за собою Емі в її об‘ємному шерстяному костюмі. 

- Хам! – сказала дама і обернулась до Макса спиною, махнувиши йому перед носом своєю шикарною косою. 

Якщо б місіс Лейн знала, якими словами оперує її синочок, вона б не турбувалась за його майбутнє в школі. Цей парубок точно не пропаде, навіть якщо не закінчить її. 
Але вона би почала турбуватись за здоров‘я оточуючих і його майбутнє взагалі, якщо б здогадувалась про те, що він замислив.

Двері ліфта закрились і вся «кімната» почала рухатись вниз. Грала стандартна нудна мелодія.