I

“SEE EMILY PLAY”

I

 «Ти чогось боїшся? Павуків, темряви? Чи може тебе лякає щось невідоме та незрозуміле? Тоді тобі до нас - в команду відважних піратів готових навчити любого стати хоробрим та безстрашним!» - звучав веселий бас з телевізора. 

Перед ним сиділа дівчинка з плюшевою іграшкою в руках. Вона наче зачаклована не могла відвести очей від веселого вусатого пірата,  за яким майорів прапор з сяючим символом якогось звірка. Саме на ньому був зфокусований погляд дівчинки.

- Емі, обідати..! – почувся жіночий голос з іншої кімнати.

Це розчаклувало дівчинку, вона поспішно встала і направилась до дверей, але тут же зупинилась - її ніби щось тримало.

- Еее-мі, їжа холоне! – через хвилинку повторив той самий голос тільки вже голосніше. 

Але дівчинка лиш дивилась у дверний прохід і на її обличчі промайнула тінь суму. Проте, відразу ж зникла, коли в дверях з‘явилась її мама місіс Лейн. Невисока струнка жінка з гарним розумним обличчям. Вона поцілувала дівчинку і пішла в сусідню кімнату до вікон.

- Пробач, дорогенька. Це напевно Макс забув завішати вікна. Мабуть знову лічив горобців замість математики, – з сумною усмішкою сказала мама. 'І як він закінчить цей навчальний рік..? Адже не дурний хлопець, а в щоденнику одні двійки-трійки..', - вже подумки додала вона. 

Коли місіс Лейн закривала жалюзі, за ними було видно величезну панораму. Краєвид із вікон вражав не лише своєю красою, але й висотою - вони жили в одному з найвищих будинків-рекордсменів у світі. 
Як і дівчинка Емілія, яка була рекордсменкою по різним фобіям. Серед яких і акрофобія – страх висоти. У дівчинки викликало приступи паніки, коли вона бачила землю занадто далеко внизу. Тому вона намагалась оминати такі місця. 

Діагноз акрофобії, як і безліч інших фобій їй поставили декілька років тому назад. І з тих пір її показник фобій тільки ріс, тому що Емі кожних пару місяців відкривала якісь нові можливості, чи швидше неможливості своєї свідомості. Але також вона почала за собою помічати, що не боїться того, чого бояться інші люди -  всяких чудовиськ, вампірів, зомбі та інших фантастичних істот. Більше того, вона сама полюбляла лякати людей і це в неї виходило досить добре. Це багато хто підтвердить.

- Ну, ходімо? – ласкаво спитала мама, – Зараз якраз має прийти Макс.

І Емі впевнено попрямувала за мамою.  

Тим часом Макс, старший брат Емі, якраз вирішував свою долю в школі. В спортивному залі обговорювалась участь Макса у важливій  футбольній грі.   

- Ну, тоді іншого виходу я не бачу! Кращої кандидатури немає! - сказав кремезний мужчина в спортивному костюмі, -  Макс! Я ставлю тебе в головний склад команды. Будеш стояти на воротах з самого початку матчу, – продовжив тренер дивлячись на Макса знизу вверх, тому що школяр був вищим за нього на півтора голови.

- Крутяк! Я впораюсь! Навіть не сумнівайтесь! – сказав Макс, випрямляючись, щоб стати ще вище. 

- Макс.. Тільки затям! Гра серйозна! Півфінал, як-не-як. Тут вже ніяка відмазка чи батьківська записка не пройде. Ти повинен бути на полі, як не знаю шо...!

- Та чого ви переживаєте? Буду стопудово! Залізно! І предки з сестрою теж! – завірив тренера Макс.

І тут, з-за плеча тренера, показався кволий хлопчина в підтянутих майже до грудей спортивних штанах і звисаючій білій майці, що була явно на пару розмірів більша. 

- Але, якщо у тебе раптом з‘являться якісь важливіші справи, – вклинився він у розмову, поправляючи свої великі квадратні окуляри і пробуючи дістати нижньою губою світлий пушок під носом, – Як наприклад прогулянка з сестрою чи сімейний похід в магазин. 

Хлопчина поставив акцент на слові «сестра» і тим самим викликав знищуючий погляд у Макса.

- І-і якщо ти не з-з-зможеш прийти, то я-я-я тебе із-зз-за-задоволенням ви-ви-виручу! – вже затинаючись закінчив добрий однокласник.     

- Буду залізобетонно!! Навіть якщо в той час буде похорон якогось із наших однокласників! – роздратовано додав Макс, не зводячи очей з хлопчини, у якого потом покрилося не тільки лице, але й окуляри. 

- Ну, тоді вирішено! В 15.00 чекаю на стадіоні в парку. Не підведи! – хлопнув Макса по плечу тренер, – Розійтись!

Прийшовши додому, веселий Макс кинув біля дверей свій рюкзак і поспішив на кухню, щоб поділитись хорошою новиною з мамою та сестрою.

- Фууух.. Ну і жара.. Не знаю, як ми будемо сьогодні ганяти в цьому пеклі, – сказав Макс і витер футболкою спітніле лице. 

- Вгадайте, хто сьогодні буде на полі в головному складі? Так, так! Ви правильно подумали – це Макс! Найкращий голкіпер школи! Або може навіть цілого міста! – немов коментатор продекламував Макс.  

По звичці він дістав з холодильника банку свого улюбленого полуничного варення. Коли Макс відкривав її, його сестра затамувала свій подих. 

Піднісши до лиця повну ложку варення, він побачив, як там заворушились маленькі різнокольорові хробачки. Банка і ложка так і випали в нього з рук, і все це повільно розповзалось по підлозі. Коли Макс помітив посмішку у Емі, він крикнув:

- Ну що з тобою таке??!

Як виявилось приколістка Емі напхала в банку резинових хробачків, які при підвищеній температурі починали рухатись. Сестра хотіла розсмішити брата, але вийшло як завжди – він ще більше на неї розізлився. 

- Емі.. Жартівниця мала.., –  з сумною посмішкою сказала мама і звернулась до Макса, – Стань поки тут, я витру. 

- Як твій день в школі?  

- Чудово! Сьогодні цілий день тренувались. Навіть алгебру і хімію пропустили. Ги-ги, – цей спогад повернув йому настрій. 

- Звісно.. І як такому не радіти..? – іронічно спитала мама і продовжила, - Е.. Любий..На рахунок твоєї гри.., – при цих словах мама відразу ж спіймала на собі підозрілий погляд Макса. – Нам з татом потрібно сьогодні поїхати по дуже важливим справам. І..і на жаль нам доведеться пропустити гру..