ТОМ 8 «Без паніки, це Франція»

Сонце вже заходило за горизонт, Саня сидів на пасажирському сидінні спереду, а вів машину Назар. Рівна дорога заспокоювала героїв, вони заїхали у Францію і їх шлях лежав до Парижу. Всі інші спали, хлопця спереду сиділи мовчки, але цю тишу заповнило дивне і різке питання Назара:

• Чому ти так змінився?

Саня відразу не зрозумів про що він, але через кілька секунд мовчання він відповів.

• Ви багато чого не знаєте. Я змінився тільки в середині, - сказав він з легкою посмішкою на змореному обличчі.
• Ти багато чого нам не розповідав, навіть коли ми зустрілися, - сказав хлопець спокійно дивлячись на дорогу, - в тебе є дивні знайомі, не те що це погано,  це просто дивно.
• Так тут немає нічого дивного, - відповів він важко здихаючи.
• Якраз таки є, - позіхаючи сказала Аня.
• А ти чому прокинулась? – запитав в неї Назар.
• Я вже виспалась. – Сказала вона витираючи очі, - так реально звідки в тебе такі знайомі?
• Ну я з ними випадково познайомився, - сказав він діставши телефон.
• Ну як наприклад, де ти зустрів Донну Луну і Томаша? – сказала вона поправивши волосся.
• Гаразд зараз розповів, а то спокою не дасте, – сказав він відкривши галерею в телефоні. – З Томашом я познайомився коли шукав роботу в Словаччині, він був звичайним керівником і я з ним здружився і отак влився в довіру. Потім я йому дуже допоміг не втратити бізнес і після цього він був мені винен, - сказав хлопець показуючи спільні фото і сміючись з них. – Донну Луну я зустрів не відразу, спочатку я зустрів її онука Матераці, я тоді був на екскурсії в Італії і ввечері він ішов п’яним. Нарвавшись на іншу сім’ю мафії він отримав декілька ударів після чого я завадив чоловікам вибивати з хлопця весь розум. Після чого я не зміг дізнатися де він живе і забрав його до себе в готель, на ранок він перелякався і ледь не вбив мене після чого він взяв мій телефон і подзвонив комусь. Тоді я зустрів Донну Луну, вона мені подякувала, вона запросила мене на вечерю і розповіла про її бізнес і я їй запропонував декілька ідей, вона тільки слухала і сміялась. Так я отримав мінімальну її довіру і вона почала мені допомагати, немов я її рідний онук, вона зрівнювала мене зі своїм дідусем Санчо. Вона говорила, що він був легендою мафії і мав також сім’ю, якої не стало, в тій сім’ї і були рідні дідусь і бабуся Данни Луни. Вона відправила мене на особистому літаку прямо в Кошице, і завжди ставила в приклад для Матераці із за чого він мене не долюблював. – Сказав хлопець з щирою усмішкою і кучею фото в телефоні.

Аня і Назар просто мовчки слухали. Вони не думали, що Саша настільки щасливчик ніж був раніше. Після цього монологу хлопець знову почав дивитися у вікно, а на його телефон прийшло СМС. Далі вони сиділи в повній тиші і в голові Назара пролетіла думка: «Може він і справді на нашій стороні». Ці думки не покидали і Аню, вона сіла обнявши свої коліна і дивилася на дорогу. Франція зустріла героїв гарними краєвидами і полями, повітря було свіже, немов якесь нерозвідане місце на, яку не ступала нога людини. По дорозі вони почали помічати маленькі населені пункти, вони розуміли, що скоро побачать і великі міста, а найголовніше Париж. Дорога тягнулася вперед, наче нескінченна сіра змія, що вела їх у новий етап подорожі. Назар, Саня та Аня сиділи мовчки, поглинаючи краєвиди за вікном. Решта пасажирів спали, втомлені довгою дорогою. Раптом Назар спохопився, звузивши очі.

• Ви це бачите? — тихо запитав він, кидаючи погляд у дзеркало.

По зустрічній смузі їх обганяв мотоцикліст у чорному шоломі, який, випередивши їх, уповільнив хід і залишився прямо перед їхньою машиною.

•  Що за… — пробурмотів Саня, витягуючи шию вперед.
•  Він що, хоче, щоб ми його об’їхали? — запитала Аня, насторожено стежачи за рухами незнайомця.
•  Ну добре, зараз подивимося, — Назар перемкнув передачу і натиснув на газ, намагаючись обійти мотоцикліста.

Та в цю ж мить збоку з’явилася чорна машина. Задні двері різко відчинилися, і з неї виліз чоловік у чорному, тримавши в руках якусь дивну зброю.

• Якого хуя?! — вигукнув Саня.

Постріл. Згусток енергії або хвилі невидимої сили врізався в авто, і в ту ж мить машину немов підхопило ураганом. Назар, не встигнувши зрозуміти, що сталося, втратив контроль, і транспортний засіб зірвався з дороги, перевертаючись через дах. Шум. Крики. Машина, начебто падаючи у вічність, пролетіла кілька метрів у повітрі і з гуркотом приземлилася на полі, ковзаючи по траві. І потім— тишина. Назар повільно відкрив очі. Біль у всьому тілі. Він спробував поворухнутися, але тіло не підкорялося. Перед очима пливли розмиті силуети людей у чорному. Він з жахом дивився, як вони вантажили його друзів у чорні фургони. Але коли вони підійшли до Сані, один із чоловіків зупинився, щось сказав другому, і ті просто кивнули… і залишили його лежати. Темрява. Назар прокинувся в лікарняній палаті. Світло било в очі, голова боліла так, ніби по ній пройшовся каток.

•  Ти прокинувся!

Він повернув голову. Біля ліжка сиділа Аня, її очі були червоні від сліз, але на обличчі з’явилася радість.

•  Де… де всі? — прохрипів Назар, намагаючись піднятися.

Аня стиснула губи.

•  Їх забрали…

Вона не встигла договорити — сльози знову покотилися по її щоках. Двері в палату різко відчинилися.

•  Хватить сліз.

У дверях стояв Саня. Виглядав він, як завжди, спокійним, але в очах палав вогонь. Він мовчки кинув Назару папку.

•  Ось тут усі дані та координати. Мені допомогли знайомі Донни Луни.

Назар повільно відкрив її, побачивши якісь схеми, імена, розташування…

•  Ми їх повернемо, — сказав Саня, дивлячись прямо Назару в очі.

Тиша повисла в палаті. Назар перегортав документи, його очі швидко пробігали рядками, вчитуючись у дані. Координати, імена, звіти— все, що їм потрібно було. І раптом він вдарив кулаком по столу.

•  Ми їх врятуємо! Я і Аня! Нам не потрібен ти, Саня!