ТОМ 1 «Перші іскри»

 Кров ще не висохла на бетоні. Вогонь залишив у повітрі відбитки запаху пороху і металу. Лише туманна мряка покриває зруйновану вулицю, де все, що лишилося від нашого світу, — це стогін сирен і запах розбитих машин. Я стою, мій подих важкий і прискорений. Вітер тріпає моє волосся, але все, що я відчуваю, — це холод в грудях і гострий біль у руці. Кроки, що відлунюють, стають все ближчими. І тоді я його бачу. Він стоїть у темряві, обличчя сховане під капюшоном, але я відчуваю його погляд, що пронизує мене до кісток. У руках — пістолет. Металевий блиск. Я дивлюсь на нього і не розумію, чому досі живий. Лишилась тільки одна думка: “Це кінець.”

“Ти не маєш шансів.” — його голос такий холодний, наче з іншої реальності. Його рука тремтить, але палець все ще на курку.

Я відчуваю, як час сповільнюється, кожна секунда важить все більше. Я бачу його обличчя в темряві, але не можу прочитати, що там. І тоді він натискає.

Вистріл.

Нічого не відчуваю. Лише порожньо в тілі. Відчуваю як все навколо починає обертатися і розум пливе. Я нічого не відчуваю. Тиша. І раптом… Я знову тут. Всього декілька тижнів тому, ще до всього цього я собі відпочивав в кімнаті. І навіть не здогадувався що нас чекає такий кошмар…

      …Теплого ранку хлопець іде до університету, в одній руці тримав каву а в іншій смачну булку з маком. Хлопця було звати Даня, він був високим з чорним волоссям, гарною зачіскою, по виду був підтягнутим, але зав’язав з спортом, гарно одягнений і спокійний йде на навчання.  Щойно зайшовши в середину, він отримав повідомлення від друга, який зараз перебував за кордоном, переглянувши повідомлення хлопець нічого не відповівши зайшов в аудиторію і сів за парту. Після пар йому написав друг з іншого університету, з пропозицією прогулятися. Даня зрадів і пішов в гуртожиток збиратися, під кінець квітня було вже тепло. Зібравшись хлопець вийшов до зупинки. Чекаючи трамвай, він зустрів ще двох знайомих - Леру та Іру. Вони також навчалися в Полтаві, але в інших університетах. Привітавшись вони зрозуміли, що сьогодні покликали всіх друзів з їх компанії,

• Як навчання дівчата? – Даня зробив ковток кави, скоса дивлячись на подруг.
• Та нормально, як завжди. Але ці екзамени… - Лера зітхнула, підперши голову рукою.
• Та не парся перший курс найскладніший. Далі піде як по маслу, - хлопець усміхнуся, спробувавши підбадьорити їх
• Легко тобі говорити, ти вже майже другий закінчив! – Іра пирхнула, схрестивши руки.
• Та слухай, мені теж було не солодко. Але зате ти вже знаєш на що чекати.

Приїхавши на місце зустрічі вони побачили біля кафе інших знайомих. Підійшовши до них вони там помітили, Машу і Анну які приїхали після школи разом з Назаром, на його машині і Влада, який стояв поряд з машиною і курив. Поздоровавшись з усіма Даня підійшов до Влада і Назара, почавши запитувати про машину:

• Вау, нічого собі, за скільки взяв? – запитав Даня в молодого хлопця
• Дорого, але вона того коштує – відповів впевнено Назар, а машина була моделі Skoda чорного кольору і була на стільки чиста що сонце відблискувало від неї.

Після не довгої розмови до них приєднався Макс, молодий чотирнадцяти річний хлопець, він прийшов весь запихканий ніби біг,

• О Макс, привіт  - сказала йому Маша – що з тобою, ти що біг?
• Так біг, не хотілось спізнитися, та ще й  на тренуванні затримали – сказав хлопець хапаючи повітря в легені

Після короткого діалогу компанія пішла в середину кафе, сидячи там вони розмовляли і кожен розповідав як пройшов його тиждень навчання. Більшість з них були студентами а ті хто був по молодше ходили ще до школи. Марія разом за Анною готувалися до екзаменів і випускного в своїй школі, а Макс тільки навчався в дев’ятому класі і не хвилювався так сильно як дівчата. Студенти які готувались до своїх екзаменів також почали обговорювати літню сесію, просидівши так ще дві години Даня помітив в вікні знайомого його дядька Стаса, який зник без жодного сліду. Вийдучи на двір хлопець почав підходити до чоловіка, він був високим і гарно одягнений в літній одяг, в руці вин тримав кейс, ніби тільки вийшов з офісу, а в іншій руці в нього був пакет з продуктами. Підійшовши Даня потиснув руку Артуру, так було звати чоловіка, привітавшись чоловік запитав в хлопця:

• Даня, що вже відпочиваєте?
• Так ну сьогодні ж п’ятниця, чому б і ні – сказав Даня починаючи посміхатися
• Ха і в правду, чого це я не догадався – сказав Артур почавши озиратися навколо, наче перевіряючи, чи ніхто не слухає. Його голос стає тихішим -
• Дань, а ти можеш потримати цей кейс у себе? Мені потрібно поїхати в Францію на декілька тижнів.
• Ну можна… А що в ньому? – хлопець прижмурився, дивлячись на блискучий замок на кейсі.
• Нічого особливого. Просто документи.

Він сказав це надто швидко. Надто впевнено.

• Ти ж не будеш туди заглядати, так?

Даня відчув, як у грудях з’явилось дивне передчуття, але після недовгої паузи сказав :

• Ні, ви що я ж вас давно знаю, і ви мене також, так що все буде добре, але в мене питання, вашого кота приходити годувати? – сказав хлопець хрестивши руки на грудях.
• Будеш приходити, все як завжди на своїх місцях.

Тут Артур помітив, як біля кафе зупиняється дивна машина але не встигши нічого сказати він помічає хлопця, який йшов в їхню сторону:

• Даня де ти зник, сидим тебе чекаєм – сказав Влад підходячи до них
• Ну все мені потрібно бігти, дякую тобі – сказав Артур і відавши кейс пішов додому
• І хто то був? – зацікавлено запитав Влад
• Знайомий мого дядька, вони раніше разом працювали
• Зрозуміло, ну гаразд пішли в середину нас там чекають уже.

Нічого не сказавши хлопець пішов з кейсом в середину кафе.

    Після гарно проведеного вечора, хлопець повернувся в гуртожиток. Коридори були порожні, лише вдалині хтось голосно сміявся в одній із кімнат. Було вже пізно, тому більшість студентів або розійшлися по барах, або вже спали. Даня вставив ключ у замок і штовхнув двері плечем. У кімнаті було тихо. Сусідів не було – напевно, поїхали додому на вихідні. Він кинув куртку на стілець, поставив кейс біля столу і потягнувся. На якусь мить його погляд затримався на кейсі. Щось у цій ситуації його трохи непокоїло. Артур поводився якось… незвично. Він завжди був впевненим у собі, а тут здавався схвильованим. І цей кейс… “Та що я собі накручую? Просто документи, як він і сказав” – подумав хлопець, кидаючи телефон на ліжко. Але в ту ж мить його рука завмерла на ремені сумки. Чи дійсно це тільки документи? Коротке бажання відкрити кейс пронизало його, але він одразу відігнав його геть. Це не його справа. Він пообіцяв Артуру не лізти. Даня зняв футболку й плюхнувся на ліжко. В кімнаті було тихо, тільки вікно трохи деренчало від нічного вітру. Перед сном він ще раз поглянув на кейс. Важкий. З кодовим замком. Щось у цьому всьому його бентежило, але він не міг зрозуміти, що саме. Очі почали злипатися. Гуртожиток завмер у тиші. Десь далеко за вікном пролунав звук двигуна, який швидко зник у нічному місті.