4.Канікули

МІЙ ПОЇЗД

Мій поїзд їде в нікуди,
Порожня моя електричка.
Мій шлях – чужі барикади,
Усміхнені добрі обличчя.

Писати, сміятись, любити,
Дивитися просто у очі.
І десь, серед темної ночі
Сказати: «Ти – все, що я хочу!»

Вивчати оголене тіло,
Триматись за руку до ранку
І хай це так просто сьогодні,
Не потрібні мені ці світанки,

Хіба лиш… для теплої кави,
Для чашки нового тепла.
Мені захотілося зараз
Сказати: «Я твій – ти моя».

Я – твій, романтично-наївний.
Я – твій, войовничо-сліпий.
Моя ти – прекрасна і сильна.
Моя ти навіки, я – твій!

05.02.2016

МОРФЕЙ

Ранкові поїзди поїдає туман.
Загублені люди у часі.
Мені не потрібний солодкий дурман,
Пігулки купляю на касі.

В обід під язик — так краще для сну,
А ввечері — дві на терасі.
Холодну обійму я руку твою,
Ми знов засинаєм на трасі.

Ми двоє у ліжку, ми двоє у сні,
Ми двоє сьогодні до ранку.
Ми двоє з тобою сьогодні чи ні?
Лиш тільки не рухай фіранку.

Нічні перелітні старенькі птахи.
Ніхто не потрібний нікому.
Я ставлю тут крапку, хоча в голові
Морфей доставлятиме кому.

24.04.2016

НЕ ТАК!

Він – такий, як усі, але в чомусь – не так.
Не так тримає ручку, п’є чай, збирає рюкзак.
«Не так!» – часто казали йому геть усі:
«Хлопчику, змінися! Будь як всі.

Досить жити мріями, вірити в те, чого нема!
Твої боги померли, твоя мрія не та.
Твої мандрівки не наповнюють платіжні картки,
Без Айфона ти приречений померти від нудьги».

Ми ж вийшли на Майдан, кричали: «Так!»
В той час годинник вперто вибивав тік-так,
Тік-так. Стукай, як всі, в унісон, так?
Гей, малий, ти з нами, чи не Так?!

22.11.2016

ПОДОРОЖНІ

Ми – подорожні, котрі шукають дорогу.
Йдем навпростець, часом зовсім застрягши в багні,
Тягнем вантаж. Хтось говорить, що то шлях на Голгофу,
Знаєш… Багато Богів – вибирати тобі.

Хто твої друзі? Кіт чи собака?
Може птахи? Ворон, Сокіл. Змія?
Ми – подорожні, що збивають коліна до крові,
Віривши в силу малого листка.
Палець угору кличе в дорогу.

Байдуже вітер і те, куди занесе течія.
Нам би з тобою під стягом Дажбога
Разом пройти, проплисти все життя!

11.01.2017

ПОКИДАЮЧИ МІСТО

Я покидаю місто спогадів,
Нездійснених мрій і обіймів.
Дух міста спитав: «Чи я зумів?» –
Додав:«Якщо треба — підкину повій».

Ледь посміхнувшись, скажу «Знаєш сам
Мої звички. Які п’ю сто грам.
Я під Узваром від цього життя,
Моя рутинна какофонія».

Оркестр дограє старий етюд.
Хтось запитав, чи я тут?
Я завжди з тобою, старий, руку дай
І не питай. Відпускай. Відпускай.

Відпускай римами. Вокзалами, машинами.
Залиши позитив і не затри.
Зустрінемось знову, бо були малими ми.
«Ми були – ми будем», – напишете ви

Піснями, віршами, словами й ударами.
У ритм мого серцебиття.
Я йду, щоб іти. Я йду, щоб залишити
Щось глибоко в серці на довгі роки.

15.01.2017

МУЗА ПОКИДАЄ МІСТО

Моя муза покинула місто.
Спакувала валізи і сіла в літак.
Полетіла в Європу, там не тісно,
Запитував поет: ти там як?

Розкажи мені, мила, кохана,
Що у тебе нового? Дай знак!
Покохаю тебе, як востаннє.
Ти від мене втечеш, чи не так?!

Ти втікаєш завжди від кохання.
Вільна муза тоді лиш жива,
Коли клятви не дала нікому,
Лиш торкнулась чужого пера.

Щоб отой хтось, записавши слова,
Видав тексти, як власне дитя,
І в кінці ось цього рядка
Так нахабно поставив ім’я.

25.01.2017

464748

Я займу свій куточок. Друга зверху, плацкарт.
У навушниках рок і це зовсім не жарт:
Мій малесенький світ у кишені блокнота,
Засинають вірші, серед тисячі – нота:
Нота «Ре», Нота «До», загубились слова.
Я сьогодні один, і ти, звісно, одна.
Хоч у кожного свій славнозвісний маршрут:
Серед тисяч полиць забиваємось в кут.
І над нами зірки все освітлюють шлях:
Віднайди мене, мила, в загублених снах.

07.07.2017