3.Прогуляні уроки на вулиці

ВУЛИЧНИЙ ПОЕТ

Подаруй мені свою посмішку.
Це – найкраща для мене ціна.
Не потрібні мені кольорові купюри,
Лише вона одна, лише одна.

Подаруй мені погляд свій.
Зачепи мене ним на мить.
Хай у серці моєму,
Хоч на мить защемить.

Підійди, обійми, і біжи, як усі.
Вуличний поет не вміє любити.
Не вміє кохати.
Складати вірші.

16.04.2016

ВУЛИЧНИЙ ВІРШ

Жити просто на вулиці. Пити каву й дивитись у небо.
Серед сірих будинків засівати вірші.
Може, щось проросте, якщо буде потреба.
Може, хтось підбере, як повірить мені.

Хтось напише пісні, проспіває слова.
В когось буде епіграф чи цитата нова.
Та буває й таке, що нічого не буде,
Лиш гроза пробіжить і сховаються люди.

Ті листки на бруківці вітер в воду штовхне,
І вода їх у річку на собі понесе,
І гадай не гадай, чи приймуться слова,
Знову зливи у Львові. І мені вже пора.

03.06.2016

МІЙ ВИХІД

Моя сцена – вулиця.
Хліб – слова.
Я колекціоную ваші посмішки,
Інколи – серцебиття.

Мій п’єдестал – тротуар.
На ньому і стою.
Хтось вигукнув: «Піариться!»
Я ж просто так люблю.

Можливо, зловить мене світ,
Хоч був Сковорода.
Антонича згадати б тут –
Язичницька пора.

Зелене Євангеліє
І перстні три на руку.
Я вуличну поезію
Даю вам у науку.

І сію жито з букв і рез,
Азь відаю добро.
Мій Бог – старий і дивний дід,
Чур-Пек йому на зло.

І було спершу слово це
Чи буква, може, звук.
Заримував, може, і не я –
Це був великий cтук.

15.01.2017

ГОЛОС ВУЛИЦІ

Я люблю слухати голос вулиці,
Витягувати з юрби слова,
От, до прикладу, ловіть ці:
«Мені зарплата замала».

Їй потрібно купити новий наряд.
Йому б випити із горла.
Дитині – молочний шоколад,
Солдату – щоб завершилась війна.

А чого вам не вистачає?
Напишіть в коментарях.
Життя занадто швидко минає,
І ми тут всі у гостях.

Тут так багато паралельних світів
І в кожного є своє життя.
Я б так хотів,
Щоб інколи ми чули чужі «я».

17.04.2017

Я ПИСАТИМУ…

Я писатиму, доки цим киснем ще можна дихати.
Вдихатиму і видихатиму нові слова.
Я дивитимусь в очі, не відводячи погляду,
Скажу тобі: «Це моя власна вулична війна».

Ти маєш право вибрати,
Як тобі жити, творити будь-що,
Десь вгорі на небі хтось, напевно, знає істину,
Ти ж просто скажеш: «Істина – вино», –

Доллєш у чашку червоне напівсолодке,
Змішаєш із залишками вчорашнього шмурдяка,
В мене до тебе прохання – щоб ти не скисла,
Щоб ти залишилась жива.

Щоб ти дивилась у вікно,
Споглядаючи за краплями дощу,
Тому я тебе просто, як завжди,
До себе міцно пригорну.

Питаєш: «Ну для чого тобі я?
За краплями води є інші,
Кращі, сильніші, цінніші.
Ти ж не зможеш спасти
Грішного янгола».

18.03.2017

ВИБАЧ МЕНІ…

Мені потрібно знайти тебе і прочитати вірші.
Перепросити за ті, де ти відчуєш, що вони інші.
Ті, які не потрібні нам, спалимо у вогні,
Але ж знаєш — щось залишиться в мені.

Глибоко в душі – шрами та рубці.
Хочеш – візьми і погадай на моїй руці.
Розгорни книгу та читай по складах,
Хоча говорили мені, що більше заховано у очах.

В мене вони зелені, як у відьмака.
Ні, не в того, про якого писав Сапковський,
І зовсім не такі, як в пісні Славка Вакарчука.
Вони просто інші. Тож краще дивись та мрій.

P.S.
Сьогодні й назавжди.
Можливо, банально, та я – твій.
Мрій…

02.05.2017

ІЛЮЗІОНІСТ
Знову створюю нову нотатку,
Перебираючи нові букви,
Як стару пошарпану вервечку.
Переставляю чашку кави.

Напій віддає своє тепло,
А я пишу далі та надіюсь,
Що через моє кухонне скло
Його тепло дістанеться комусь.

Хтось візьме та понесе з собою
Його туди, де ще мене не було.
Збереже невидане. Разом з весною
Принесе мені світло.

Бо все трансформується,
І мої затерті нотатки
Прослужать комусь,
Як на мапі мітки.

Букви стали парою від кави,
А я став тим, ким хотів.
Ілюзіоністом. І ви –
Мої слухачі серед птахів,

Будинків. Дахів
Філософів. Дітлахів
Невидимих світів.
Читаєте вірші на стіні.

13.07.2017

НАПИСАТИ Б…

Я лежу в темній кімнаті.
За вікном тарабанить дощ,
Якби мені краплі ті
Спіймати серед площ.

Хоча… Для чого мені та вода.
Тут і так сирість переважає.
Мені б знати, що ти саме та,
Яка дійсно мене кохає.

Знову болить голова
Від нестачі тепла і любові.
Переплелися б краще наші тіла
В старому, Богом забутому Львові.

В місті, де так багато туристів
І зовсім трішки моїх віршів.
В куточку вулиці Вірменської
Я досі тебе не зустрів.

Починалося все з кімнати,
А тут вулиця.
Яка різниця? Не відшукати
Все те, що не збулося.
Засинаю сам,

Хоча в мріях літаю.
Потрібно нам
Написати «Кохаю».

26.07.2017

ЗНАКИ

Повні вулиці музикантами,
Що і яблуку ніде впасти.
Людям потрібно вино, ну а ми...
Нам би з тобою просто пропасти.

Кудись тихенько піти,
На краю світу сховатись.
Знову зруйнують старенькі мости.
І все так давно не до ладу.

Я забуваю, для кого пишу.
Шлях в невідомість позаду.
Вуличне Графіті. Все на стіні.
А з тобою ми – заблукали.