Сід. Слово Істинного Бога.

Розчарувавшись в політиці Борис почав шукати себе в релігії. Але і то було не його. Якийсь суцільний соціалізм, та ще й з елементами мазохізму. 
То батько виявляє почесті блудному сину, що повернувся на батьківські харчі, пропивши і прогулявши свій спадок. Ще й докоряє за нерозуміння іншим синам, що
весь час чесно трудились і не мали таких почестей. 
То господар виноградника платить однакову платню як тим робітникам, що працювали цілий день так і тим, які тільки в кінці трошки долучились. 
То рекомендується все продати і роздати жебракам. Чи підставляти другу щоку обідчикам.
 А ідеалом мають бути вбогі духом, чи наївні як немовлята. Та й взагалі в тому "ідеальному" царстві перші стануть останніми, а останні першими.

"Щось тут неправильно"- думав Борис. "На що вони орієнтують? Бути останніми і вбогими духом? І до чого це приведе, якщо всі будуть старатись стати
останніми?"

Але, як кажуть - шукайте і знайдете. Тож і Борис нарешті знайшов свою релігію і свою церкву.
Називалась вона - Церква Істинного Бога. Привів туди Бориса його брат, що вже деякий час був її прихожанином.

- Завтра сам Сід приїде,- сказав він якось,- пішли послухаєш, таку подію не можна пропустити.
- Хто такий Сід і навіщо він мені здався? - відповів знехотя Борис.
- Сід - Слово Істинного Бога, засновник Церкви.
- Чому ж тоді не Сіб, а Сід?- Борис був задоволений, що помітив неспівпадіння. - Може то Свідки-Ідоляни Диявола? 
- Може Слово І Діло,- відпарирував брат,- а може просто собі ім’я. Але саме він несе Слово Істинного Бога.
- І що ж це за слово таке?
- Маєш шанс почути від самого Сіда.
- А чим ви взагалі там займаєтесь на ваших зібраннях? Весь час слухаєте якесь слово? Молитесь якомусь богу і його пророку?
- Пізнаємо себе, - коротко відповів брат.
- А вдома ти не можеш себе пізнавати?
- Можна й вдома, якщо маєш вже інструменти для цього, направляючу лінію, техніку самопізнання.
- А навіщо себе пізнавати?
- Щоб знати хто ти, як тобі жити, що ти можеш, в чому твоя сила, а за що тобі не варто братись, куди тобі не варто йти, яке твоє призначення і твоя місія.

- Я вже був в одній церкві, де їхній бог, чи його син, чи якийсь тесля, не пам’ятаю вже точно, каже, що треба віддати і сорочку, якщо в тебе хочуть забрати
плащ, підставляти другу щоку, коли вдарять по одній, все продати, роздати і ходити по містах ізраїльських прихід царства божого звіщаючи. І однаково, чим
більше старатимешся, тим останнішим будеш в тому царстві.
- Тут зовсім інше. Сід - Слово Істинного Бога, а не попівські вигадки про вигаданих богів, - сказав впевнено брат.
- Та ясно, як же інакше, хто б сумнівався.
- Ну, як хочеш, ніхто тебе за вуха не тягне, але Сід буде в Харкові тільки один день.
- Та піду, піду, що мені ще робити,- примирливо сказав Борис. - Але не надійся, що і мені він локшини на вуха поначіплює, я горобець стріляний.

З нагоди приїзду Сіда зібрання відбувалось в великій розкішній залі Нова Україна. Десятитисячна зала була заповнена чоловіками і жінками різного віку.
Звучала тиха, спокійна психодилічна музика. Струнка красива дівчина з золотистим волоссям в короткому голубому трико розповідала про історію появи Церкви
Істинного Бога, про її успіхи в рості за останній рік.
- Шикарна дівчинка, це хто?- звернувся Борис до брата.
- Не знаю, напевне з Сідом приїхала,- відповів той.
- Класні в нього дівчатка. Варто в церкву прийти тільки щоб подивитись на таке.

Дівчина закінчила говорити і на сцену вийшов високий красивий чоловік років сорока в елегантному сірому костюмі, але без краватки. Зал зустрів його
оплесками. Чоловік привітливо усміхнувся і підняв руку чи то для привітання, чи щоб припинити  аплодисменти. Він  весь просто випромінював спокій,
впевненість і дружелюбність.
- А він нічого, приємний мужик, - поділився враженнями Борис.
- Це не Сід,- сказав брат.
- А хто?
- Це наш регіональний диктантор.
- Хто-хто?- не зрозумів Борис.
- Диктантор, він несе Слово в Харківському відділенні Церкви.
- Гм-м, а який же тоді Сід?- Борис був заінтригований.

Чоловік на сцені привітався з присутніми і сказав те, що і так всі знали, що сьогоднішнє зібрання незвичайне, що сьогодні вони можуть почути  Слово
безпосередньо. 
- Зустрічайте - Сід, Слово Істинного Бога! - сказав він, трохи посиливши голос, і жестом запросив на сцену Сіда.

Десять тисяч людей в одному пориві встали з своїх місць. Якийсь інстинкт  натовпу підняв і Бориса, не даючи йому вибору і навіть не даючи зрозуміти навіщо
він це робить.

На сцену вийшов худорлявий, середнього зросту чоловічок років шістдесяти. Він був лисий, в великих окулярах і одягнутий якось зовсім по-домашньому -
жилетка-кожушок без рукавів з жовтувато-сіруватої овечої шерсті, потерті штанці, що ніколи не чули такого слова  як праска, і  в м’яких кімнатних тапочках.

Чоловічок незграбно замахав руками, напевне запрошуючи всіх сідати, і зразу ж почав щось говорити тихим, писклявим і в той же час хриплим голоском. Він ходив
по сцені і щось говорив, опустивши голову, ніби був у себе вдома, і щось собі обдумував вголос. Деколи він зупинявся, піднімав голову і дивився в зал, ніби
дивуючись: "ви ще тут?"

Борис уявив собі, як зараз ніяково і соромно брату за його кумира. Напевне сидить, опустивши очі. Він непомітно трошки повернувся, щоб подивитись на братове
обличчя. Але той з захопленням дивився на Сіда, не помічаючи нічого навкруги. Борис оглянувся, щоб побачити реакцію інших присутніх. Майже всі не відривали
очей від Сіда, ніби бачили там не якогось старенького обшарпаного ботана, а Істинного Бога.
Тим часом Сід зійшов зі сцени в залу і продовжував говорити, ходячи між рядами. Тепер він  частіше дивився на присутніх, часом навіть зупинявся біля когось і
говорив ніби до нього.