Маленький убивця

— Тут і спочивай, — Брут озирнувся довкола.

Навкруги — лише пустеля. А десь там, далеко, — цивілізація: вічно невдоволені мішки з м’ясом. А ось і ти. Чому ти мертвий, а я живий?

Брут дістав сигарету, підійшов ближче до тіла й закурив.

— Ти хто? Хлопець тієї навіженої? Тоді спитай себе: скільки б ти протримався без неї? Дурень. Тому ти й тут. Відпочивай.

Він глибоко затягнувся й клацнув недопалком у купу мотлоху, облиту бензином. Тіло спалахнуло миттєво разом зі старими речами, що роками припадали пилом у машині. Повітря стало нестерпно гарячим.

Брут усім тілом втиснувся в сидіння «Мустанга». Рев двигуна, газ у підлогу — машина рвонула вперед.

«Куди я лечу? Що за чортівня коїться?» — думки не встигали за стрілкою спідометра. — «Хто ці дві навіжені? Навіщо вони пришили копа? Труп у багажнику… Та я, порівняно з ними, просто святий».

Брут хрипко розреготався. На мить утратив концентрацію — і саме тоді в дзеркалі заднього виду з’явився білий Dodge. Старий, міцний, він стрімко набирав швидкість, притискаючись майже впритул.

Брут мав би здивуватися, але він одразу все зрозумів. Ці дві божевільні прийшли або за своєю тачкою, або за своїм мерцем. А того касира вони теж поклали?

«А це стає цікаво», — подумав він.

У ту ж мить — потужний удар. Голову Брута різко відкинуло на підголівник, шию прошив гострий біль.

— Нічого собі, дівчатка… Бачу, ви справді відбиті. Ну що ж, пограємо.

— Dodge Charger. Саме так, — пробурмотів Брут. — Непоганий.

Він різко натиснув на гальмо.

Dodge ледь не врізався в «Мустанг», але в останню мить водій вивернув кермо. Двигуни ревли, сонце нещадно палало, а навколо панувала мертва тиша. Брут спостерігав, як Charger розвернувся й зупинився навпроти, продовжуючи грізно гуркотіти.

Раптом двигун стих.

З машини вийшла Рейні. Вона була сама. У руках — пістолет.

Брут почав газувати, змушуючи двигун «Мустанга» гарчати у відповідь. Рейні повільно йшла назустріч, недбало помахуючи зброєю.

— Хочеш пограти зі мною? — процідив він і втиснув педаль у підлогу.

«Мустанг» зірвався з місця. В очах палахкотіло божевілля, на обличчі застигла дика усмішка. Він був готовий знести її.

Ще газу.

Рейні завмерла, прицілилася й вистрілила.

Автівка вильнула вбік пустелі, з’їхала з дороги й за кілька метрів зупинилася. Двигун захлинувся і стих.

Рейні, тримаючи пістолет напоготові, рушила до машини. Підійшовши ближче, вона побачила Брута: той стискав плече, крізь пальці сочилася кров.

— Ти… — прохрипів він. — Навіжена стерва. Що це за ігри?

Рейні опустила пістолет і ледь помітно всміхнулася.

— Це моя тачка. І я хочу забрати труп. Сподіваюся, він ще там?

Брут криво всміхнувся й почав шукати бодай щось, щоб перев’язати рану. Але він спалив усе — навіть чистої ганчірки не лишилося. Лаючись, відірвав шматок власної футболки й притиснув до плеча.

— Може, я вийду з машини, і ми просто поговоримо?

— Виходь, — Рейні знову підняла пістолет. — Тільки без різких рухів.

— Та я ж поранений. Що я тобі зроблю? — пробурмотів Брут, майстерно граючи роль жертви.

Вони підійшли до задньої частини машини. Брут сильніше стиснув плече, на його обличчі застигла гримаса справжнього болю. Він важко осів на край багажника, ледве тримаючись на ногах.

Рейні, не зводячи з нього очей, наставила пістолет.

— Відкривай!

— Почекай… — тихо кинув він. — Я хочу знати.

— Відкривай, або я сама це зроблю!

Брут вдивлявся в її очі. Там не залишилося нічого живого. Вона була не просто зла — вона давно переступила межу божевілля.

«І за що вона так із тим хлопцем?» — промайнуло в голові.

— То це твій хлопець, — спокійно мовив Брут. — Скажи хоч, за що ти його так.

— Не твоя справа, — відрізала вона, але в погляді на мить майнув сумнів, ніби їй кортіло виговоритися.

Брут покрутив ключі на пальці.

Рейні різко вихопила їх.

— Досить! Іди геть! Можеш забирати Dodge. Вали звідси!

— Добре, спокійно…

Брут повільно відступав. Рейні з гнівом встромила ключ у замок і різко провернула його. Кришка багажника піднялася…

Пусто.

Абсолютно порожньо.

Рейні заціпеніла, а потім розвернулася й вистрілила в повітря.

— Де він?! — закричала вона. Обличчя почервоніло, вени на шиї здулися від люті. — Кажи негайно, поки в мене ще є терпіння! Де він?!

Брут мовчки відступав, тримаючись за закривавлене плече. Рейні кричала, остаточно втрачаючи контроль. Він уже майже дістався машини, як раптом крики стихли.

Рейні різко осіла на землю. Пістолет вислизнув із рук.

Нічого не розуміючи, Брут застрибнув у Dodge й завів двигун. Рейні лежала біля «Мустанга» без жодного руху.

Він глянув на плече — біль ставав нестерпним. Потрібно було діяти негайно. Часу не було. Але цікавість перемогла.

Брут натиснув на газ і під’їхав ближче.

Вона лежала нерухомо.

«Що за чортівня?» — подумав він, а потім помітив рух у піску.

Скорпіон.

Маленький убивця пустелі зробив свою справу.

Брут на мить завагався, готовий залишити її помирати. Але щось усередині перемкнулося. Сам не розуміючи навіщо, він вискочив із машини, підхопив непритомну Рейні й закинув її в салон.