Зламані

Брут захлопнув багажник, підняв ключі й відкинув сигарету вбік. Мовчки сів у машину, завів двигун і рушив з місця. Рейні не одразу оговталася — лише за мить до неї дійшло, що Брут поїхав разом із трупом, не зронивши жодного слова.

Лексі вибігла з магазину. На її обличчі застигли шок і розгубленість. Вона хотіла щось вигукнути, але горло наче здавив параліч. Касир, який до цього нерухомо спостерігав за сценою, повільно перевів погляд на вбитого поліцейського. Потім зиркнув на дівчат і в думках уже попрощався з життям: він був упевнений, що зараз його застрелять як небажаного свідка.

Проте Рейні лише опустила зброю. Вона байдуже зайшла до магазину, дістала з холодильника пляшку води й по-господарськи вмостилася за столиком. Поклавши пістолет поруч із собою, дівчина почала пити, ніби навколо не відбулося нічого особливого.

Лексі нарешті омила заціпеніння. Вона залетіла всередину й накинулася на подругу:

— Ти мені поясниш, що це все означає?! 

Лексі несамовито розмахувала руками. Вона нервово міряла кроками зал, поки Рейні мовчки допивала воду, втупивши порожній погляд у порожнечу.

Брут тим часом тиснув на газ, впевнено тримаючи кермо та вдивляючись у дорогу. На його обличчі застигла зухвалість. Він стрімко оглянув салон у пошуках чогось вартісного, проте, крім порожніх пивних пляшок та різного мотлоху, нічого не знайшов. Треба було позбутися трупа, але навколо простягалися лише піски та дрібне каміння — жодного місця, де можна було б надійно сховати тіло.

Він піддав газу, але двигун повівся дивно: на мить здалося, що машина ось-ось заглохне.

— Навіть не думай, стара бляшанко! — вигукнув Брут.

Ніби жива істота, «Мустанг» почув його, і дивна вібрація зникла. Автомобіль знову відчув силу, а стрілка спідометра стрибнула ще на двадцять миль вперед.

— Отак краще! — вигукнув здоровань.

З хитрою посмішкою він прикурив сигарету і за мить зник за горизонтом.

Лекса з жахом спостерігала за Рейні, яка ніби з’їхала з глузду, допитуючи касира про автівку. Старий не хотів говорити, але Рейні раптом вихопила зброю і приставила її до його скроні. Лекса підбігла, намагаючись втрутитися:

— Рейні, та що з тобою?! Ти зовсім здуріла? Це мала бути просто подорож! У що ти мене втягнула? Я нікуди далі з тобою не поїду. У тебе в багажнику труп! Ти вбила копа! А тепер хочеш прикінчити ще й цього старого? Може, і мене наступною?

Рейні навіть не глянула на Лексу, вона чекала на відповідь старого.

— Так... у мене є автомобіль, старенький, — прохрипів той, а в його очах застигли страх і невпевненість.

— Кажи, де тачка! Мерщій! — процідила крізь зуби Рейні.

— Я відведу вас... це недалеко.

— Дивись, діду, якщо надумаєш хитрувати — пошкодуєш, — вона нарешті опустила пістолет і сховала його до кишені. — Мені вже втрачати нічого. Єдине, чого я хочу, — це забратися звідси якомога далі.

Вона нарешті перевела погляд на подругу. В її очах на мить промайнуло щось схоже на каяття.

— Рейні, чому ти не сказала про труп?! Навіщо ти вбила того поліцейського? — голос Лекси зривався на крик. — Ти божевільна! Ти підставила мене під удар. Навіщо?!

— Мені немає чого тобі відповісти, — сухо кинула Рейні. — Я накоїла справ. А тебе... тебе я просто використала для своїх цілей.

— Яких ще цілей?!

— Я давно зламалася, Лексо. Тієї Рейні, яку ти знала, вже не існує. А ти — єдине, що ще нагадує мені, ким я була.