Постріл у тиші

Магазин посеред пустелі. Ні душі. Всередині панувала мертва тиша, яку порушував лише шелест кількох журналів, що випали з полиці й лежали на підлозі. Старий вентилятор біля каси ліниво розганяв гаряче повітря.

Рейні нишпорила в холодильнику в пошуках води, а Лекса чекала біля каси. Брут залишився в машині і краєм ока спостерігав за дівчатами. Нарешті Рейні підійшла до прилавка, виставивши пляшки з водою, швидку їжу та кілька батончиків.

— Де цей касир? — прошепотіла Рейні, глянувши на Лексу. Та лише знизала плечима.

Спека була нестерпною. Раптом вхідні двері з дзвоником відчинилися. Дівчата здригнулися й застигли на місці. Вони миттю перевели погляд на Брута — той помітно занервував, вирівнявся в кріслі й пильно вставився в бік магазину.

До каси спокійно підійшов поліцейський. Це був підтягнутий, спортивний чоловік років п'ятдесяти з оманливо приємним поглядом. Він кивнув дівчатам:

— Де цей клятий Майк? — буркнув він, не чекаючи відповіді. — Давно чекаєте, леді?

— Хвилин десять, — невпевнено відповіла Лекса, намагаючись усміхнутися.

Поліцейський затримав на ній погляд. Щось у його обличчі змінилося: чи то впізнав, чи то почав підозрювати. Він повільно перевів погляд на червоний «Мустанг» і Брута. Його рука звично торкнулася масивної емблеми на широкому поясі, він трохи підтягнув ремінь.

— Дівчата, а ви самі звідки?

— А яка різниця? — різко запитала Рейні.

— Цей «Мустанг», я так розумію, ваш? Бо більше тут нікого немає. А той хлопець у машині — він хто?

Напруга в повітрі стала майже відчутною. Поліцейський продовжив, примружившись:

— Червоний «Мустанг», брюнетка та блондинка... Ви не заплатили за той старий мотель ?! Але про хлопця в орієнтуванні нічого не було. Залишайтеся тут, а я піду поговорю з ним.

Він вийшов, зачинивши за собою двері. Дівчата припали до вікна, не зводячи очей з машини.

— Що будемо робити, Лексо? — тривожно запитала Рейні.

— Не знаю. Поки спостерігаємо, діяти будемо по ситуації. Не посадить же він нас за неоплачений рахунок у смердючому мотелі. Максимум — штраф.

— Сподіваюсь... Але де цей чортів касир?! — додала Рейні.

Її голос тремтів. На обличчі проступив справжній страх, коли вона побачила, як поліцейський наблизився до Брута.

Поліцейський раптом вибухнув гнівом. Він люто розмахував вільною рукою, а іншою вихопив з кобури зброю, наставивши на громилу. Рейні та Лекса, не тямлячи себе від страху, вибігли з магазину.

Брут сидів нерухомо. Його обличчя перетворилося на кам'яну маску, він дивився кудись крізь лобове скло, ніби поліцейського взагалі не існувало. Цей повний ігнор ще більше розлютив копа. Коли Рейні спробувала втрутитися, поліцейський грубо вигукнув, змусивши її замовкнути, і зробив крок ближче, притиснувши дуло пістолета майже до скроні Брута. 

— Виходь, покидьку, я сказав! — проричав він. — Нарешті ти попався! Виходь, руки за голову, швидко! Поки я не викликав підмогу і тебе не пристрелили тут, як скаженого собаку!

Поліцейський різко перевів погляд на дівчат. Його очі горіли азартом і злістю. Він кивнув Лексі:

— Ти! Забери ключі з замка запалювання і відкрий багажник. Живо!

Рейні зблідла як стіна. Від жаху в неї підкосилися ноги, і вона повільно опустилася на гарячий асфальт, відчуваючи, як світ навколо починає обертатися. Лекса, ледь тамуючи тремтіння в руках, підійшла до машини. Глянувши на Брута, вона вжахнулася: у його скляних очах читалася холодна готовність до чогось страшного.

Повітря навколо стало густим, ніби перед вибухом. Напруга була настільки відчутною, що у Лекси на мить запаморочилося в голові. Вона витягла ключ із замка, відчуваючи його металевий холод, і зробила крок до поліцейського.

Брут продовжував сидіти, мов мумія, але м'язи на його щелепі ледь помітно перекотилися. Це був фінальний відлік.

Поліцейський, ледь стримуючи тріумф у голосі, наказав відкрити багажник. Лекса підійшла до задньої частини авто, вставила ключ і з зусиллям прокрутила його. Пролунав різкий металевий звук — замок піддався.

— Відкривай! — гаркнув поліцейський, не відводячи пістолета від голови Брута.

Кришка багажника повільно піднялася. Всередині лежав великий чорний мішок для сміття, щільно чимось набитий. Обриси були жахливо впізнаваними: чітко проглядалися лінії голови, широких плечей та ніг. Лекса відсахнулася, відчуваючи, як горло стискає спазм — вона почала задихатися від паніки.

Брут не ворушився. Він завмер, ніби хижак перед стрибком, вичікуючи ідеальну секунду.

Раптом двері магазину зі скрипом відчинилися. На поріг вийшов старий чоловік — той самий касир, якого вони так довго чекали. Цієї миті тишу пустелі розірвав оглушливий постріл.

Поліцейський здригнувся і важко завалився на розпечений асфальт.

Брут миттєво зреагував: він вискочив з машини, вихопив власну зброю і взяв на приціл... Рейні. Він не очікував, що події розгортатимуться саме так. Лекса застигла з роззявленим ротом, її очі наповнилися первісним жахом. Касир на порозі заціпенів, не в змозі поворухнутися.

А Рейні, яка ще хвилину тому здавалася слабкою, твердо стояла на ногах. Її руки не тремтіли. Вона продовжувала тримати на мушці нерухоме тіло поліцейського, а її погляд став холоднішим за лід.