Мотель

— Давай швидше, Рейні.

— Ти ключі взяла? — з усмішкою кинула Лекса.

— Звісно.

Подруги, крадькома, майже не дихаючи, прослизнули вздовж вікон мотелю й підійшли до Мустанга. Лекса, не відкриваючи дверей, легко перестрибнула в червоний кабріолет і впала на переднє пасажирське сидіння.

— Рейні, ти чого зависла? Давай!

— Скорпіон.

— Де, чорт забирай?

— Біля лівого переднього колеса!

— Ти серйозно зараз стоїш і дивишся на нього, як на святу корову?

— Я нікуди не піду. Поки він не забереться.

— Сідай за кермо! Або дай мені ці кляті ключі!

— Ні. Я сказала — ні. Ти глуха? А якщо в нього, чорт забирай, є діти?

— Діти? Ти що, знову курила ту дурню?

— А ти? Може, сама затягнися, бо зараз виглядаєш, як відьма з Техасу.

Зненацька — постріл.

Тиша стала важкою, як свинець.

— Стояти! — власник мотелю вп’явся поглядом у дівчат, не опускаючи ствола. — Я більше повторювати не буду.

Рейні зависла на мить. Світ зник.

Вона рвонула до Мустанга, впала за кермо — і двигун заревів, мов скажений звір.

Автомобіль зірвався з місця. Пустельний пісок злетів з-під коліс фонтаном.

Чоловік стиснув губи, опустив зброю й махнув рукою.

Червоний звір вирвався на дорогу. Сонце різало очі. Мустанг нісся вперед, геть від мотелю.

— Так, так! Ми це зробили! — Лекса викинула руки вгору й зареготала, мов навіжена.

— Я вбила того скорпіона!

— Ти зараз серйозно? Оце про що ти думаєш?

— А про що ще? Я думаю про того клятого скорпіона!

— Забудь. Дивись уперед.

— Я розвертаюсь.

— Якщо розвернешся — отримаємо по дві кулі в груди. Бо за мотель ми не заплатили. Чи ти забула?

Рейні видихнула. Плечі повільно опустилися.

— Так… ти права.

— Ти що курила ? — з усмішкою.

— Не питай. Але, чорт забирай, мені цікаво…

— Що саме?

— Чи я таки переїхала того скорпіона.