Розділ 27

Бриги заходили ззаду, як вовча зграя і лаштувалися до нападу, змушуючи землян або прийняти нерівний бій, бо попри чисельну перевагу і корвет не залишиться осторонь, або — відступити, і тим самим підставитися під вогонь крейсера. Що перший, що другий варіант вели до гарантованої поразки. Саме та ситуація, коли вибір був між поганим і ще гіршим. І Кушка вибрав атаку на бриги. Як то кажуть, якщо помирати, то з музикою. Хоч одного ворога, а таки забрати з собою.

— Бойова тривога! По місцях стояти! БЧ-2! БЧ-3! БЧ-4! БЧ-5! Ціль — центральний бриг ссарів! Залп по команді! Далі — біглий вогонь по готовності! Боцман! Щити на максимум! Енергію не економити! Штурман! Курс на корвет! Ходова — маршеві і маневрові повний вперед! Йдемо на таран!

Кушка хвильку помовчав… а тоді продовжив.

— Хлопці, я був радий літати з вами! Ви найкращі! На жаль, доля не була до нас прихильною. Але нічого. Ми загинемо так, що ящіркам ще довго гикатиметься, при згадці про нас. Не зганьбимо козацьку славу! Слава Землі!

— Героям слава!

— Радист мостику! Отамане! Ссари щось передають на всіх частотах!

— Та що вони можуть передавати, — відмахнувся Василь. — Бахваляться силою і пропонують здатися. Нехай оближуться…

— Отамане! Це інший текст…

— А ти що, по-їхньому кумекаєш?

— Ні… Просто у мене є набір типових текстів. І цей не схожий на шаблони. Окрім того… перепрошую… вони називають вас по імені.

— Мене?

— Ну Кха’дар Кушка… важко з чимось іншим сплутати.

— Трясця! Виведи їх на загальну мережу. Гарний! Тимофію! Ти ж по-ссарськи тямиш. Слухай, якого біса вони хочуть?

У загальному каналі зашипіло, захрипіло, а тоді на весь шлюп роздався свистячий і гаркаючий голос:

— …. Тхрасс’Кхет… Кха’дар Кушка.

— Четвертий Кіготь Десниці Володаря Гнізда Тхрасс’Кхет хоче говорити з Кха’дар Кушка, — переклав Тимофій.

— Тхрасс’Кхет? — промовив замислено Василь. — Уперше чую… Єдине ім’я ящірки, яке я досі чув, це того, кого ми відпустили. Але його наче Раасс’Кхет звали? Хоча, такий набір звуків годі запам’ятати.

— Можливо, — потис плечима Тимофій. — Я теж не запам’ятав.

— Трясця… То підключайся і запитай, звідки він мене знає і якого біса хоче?

Тимофій крацнув перемикачем і щось доволі хутко заскрипів в ефір.

Пауза. А тоді знову почувся голос ссара.

— І шо воно верзе? — нетерпляче запитав Кушка.

— Він каже, що те що знає один ссар — знає уся зграя. Тож, ім’я людини і сигнатури зорельоту, що вперше дарували життя одному з них навіки закарбовано в пам’яті усього племені ссарів. А ще, він хоче з тобою говорити віч-на-віч…

— Говорити? — перепитав Василь.

— Ну, я так зрозумів.

— Трясця… То перепитай, що він має на увазі?

Обмін незрозумілими фразами… ще один… ще…

— Та годі скрипіти, — не витримав Кушка. — Кажи вже…

— Отамане, — помітно здивовано озвався Тимофій. — Вони запрошують вас на крейсер. Обіцяють не стріляти і гарантують життя, за будь-якого результату перемовин. Що мені їм відповісти?

— Кличуть у гості? — почухав потилицю Кушка. — Ссари людину? Такого ще не було… Трясця… Гм… А що? Чом би й не сходити? Кажи, що я згоден. Аби не думали, що зі страшком мають справу.

Тимофій кинув кілька рублених фраз, вислухав відповідь і переклав.

— Питають: своїм ходом прибудеш на крейсер чи вислати шлюпку? Якщо своїм — то не більше трьох осіб.

— Самі літати вміємо! Ходова! Стоп машина! Боцман — готуй бот. Тимофію, ти зі мною. Я ж по-їхньому ні в зуб ногою. А ти он як щебечеш. Де лиш навчився? Так і не розповів до ладу, між іншим.

— Ще розповім… не горить, — відмахнувся Гарний.

— Оптиміст… Це добре.

— А чого мені? — потис плечима той. — Пожив доволі… Та й наші пращури козаки здавен говорили, що смерті боятися не треба. Бо поки ми живі — їй до нас дзуськи. А як вона прийде — то нас уже не буде.

— Гарна сказано, — одобрив отаман. — Чорний! Залишаєшся за старшого. Якщо не повернемося за годину, або не вийдемо на зв’язок… або ссари викажуть агресію — дій за обставинами. Одним словом, не прощаюся, але, про всяк випадок, не поминайте лихом. Ходімо, — кивнув Тимофієві. Бо ще подумають, що ми їх боїмося.

Бот відчалив від шлюпа м’яко, майже непомітно. Маневрові двигуни тихо штовхнули машину вперед, і «Пресвята Покрова» почала повільно віддалятися, залишаючись у чорному просторі самотньою сірою плямою серед кам’яного хаосу астероїдів.

Кушка мимоволі озирнувся.

Шлюп був невеликий, але зараз здавався чимось більшим, ніж просто корабель. Єдиний клаптик знайомого світу у цьому чужому космосі. Єдиний шматочок людського порядку серед холодної темряви.

Тут жили, жартували, сварилися, ризикували і перемагали. Тут усе було своїм.