Розділ 26

Немає нічого гіршого ніж чекати та наздоганяти… Так кажуть здавен. Василь підписався б під кожним словом, особливо що до чекати, коли від тебе нічого не залежить. Є певний проміжок часу, коли не можна нічого ні пригальмувати, ні пришвидшити, а треба лише запастися терпінням і час од часу поглядати на годинник чи календар. Мабуть, саме тому і придумали штучний сон… а потім і гібернацію. Бо коли спиш, думки по голові не сновигають і нерви не псують.

Препарат №16, а простіше кажучи один з останнього покоління препаратів штучного сну, котрий гарантував до тридцяти годин сну та сновидінь, був у цьому дуже помічний. Прокинувся, зробив необхідні гігієнічні процедури, розім’явся на тренажерах, випив пігулку і… понад добу як не було. Ідеальний варіант для того, аби убити зайвий час. Щоправда, препарат рекомендувався лише при перельотах не більше п’яти-шести діб, а для більш довгих — кріокамери та гібернація, але шлюп все ж не настільки великий, щоб розмістити відсік заморозки, і сім діб не аж настільки перевищував рекомендований термін, аби робити з того проблему.

Кушка сонно потягнувся і дідько знає в який раз глипнув на таймер зворотного відліку. Якщо той не брехав, до завершення знаходження у гіперпросторі залишалося менше п’ятнадцяти хвилин.

Отаман простяг руку і увімкнув канал внутрішнього зв’язку.

— Увага екіпажу! Завершити прийом сну і привести себе у бадьорий стан. Побудка, хлопці. Прибуваємо…

Сонне царство на шлюпі заворушилося, забурмотіло, неохоче прокидаючись. Препарат був хороший ще й тим, що навівав виключно позитивні сни. А досвідчені користувачі, а всі січовики були ними, знали ще й таку хитрість, як сни на замовлення. Для чого достатньо було перед сном просто добре зосередитися на том, що хочеш побачити у сновидіннях. І результат гарантований… Тож, звісно, виринати з тих солодких марень зовсім не хочеться.

Кушка усміхнувся, бо міг на спір перелічити весь тематичний список снів молодих парубків. А потім перед очима звично мигнуло, вказуючи про зворотній перехід з підпростору у фізичний Космос, а ще за мить у навушнику пролунав голос штурмана.

— Штурман мостику! Завершення стрибка! До розрахованого пункту призначення чотириста тридцять дев’ять кілометрів.

Кушка кинув оком на навігаційний монітор. Зелена цятка мигтіла в черговому поясі астероїдів, що кружляв навколо холодної зорі. Не такому широкому, як у Сатурна, але теж видовищно, бо простягалося майже до місця знаходження «Пресвятої Покрови».

Навколо холодної зорі тягнувся широкий астероїдний пояс. Здалеку він нагадував відомі з атласів кільця Сатурна — тонкі світлі дуги, що лежали на чорному тлі космосу. Але варто було підійти ближче, і ця уявна гладкість розпадалася на безліч окремих тіл. Камінь, лід, пил і уламки різного розміру повільно кружляли навколо зорі, кожен по своїй орбіті.

Дрібний пил створював туманні смуги, що іноді спалахували короткими іскрами, коли в них врізався більший уламок. Між ними пропливали брили завбільшки з пагорби, а подекуди — цілі кам’яні острови, діаметром у десятки кілометрів. Деякі астероїди були майже гладенькі, наче відполіровані часом, інші ж нагадували розбиті фортеці — з тріщинами, виступами і чорними проваллями кратерів.

«Пресвята Покрова» обережно ковзнула над цим кам’яним морем. Навігаційний комп’ютер безперервно перераховував траєкторії навколишніх тіл, прокладаючи безпечний шлях крізь повільний, але підступний потік каміння.

Можна сказати, пощастило. Якби навігатор вивів їх трохи ближче до цілі, то могли б і на неприємності наскочити, при виході з гіперу. Космічний пил та дрібні камінці, з якого більш як на 80% складалися кільця небезпеки не становив, але ж були там і об’єкти значно солідніші. Від п’яти до п’ятдесяти кілометрів у перетині. Не кажучи вже про декілька повноцінних супутників. А зіткнення з ними уже гарантована катастрофа.

— Мостик ходовій. Готовність номер один. По готовності, маршовими середній хід. Штурман — тримати курс. Ціль фіксована. При наближенні до цілі на п’ятдесят кілометрів, стоп маршові. Перехід на маневрові.

— Ходова мостику, прийнято.

— Штурман мостику, прийнято.

— Екіпаж, готовність номер два. По місцях стояти. Боцман — оглядітися у відсіках.

— Прийнято…

Шлюп повільно занурювався в астероїдний пояс. Великі брили пропливали під корпусом, мов темні острови у безмежному океані. Деякі з них ледве сягали кількох десятків метрів, інші ж нагадували цілі гори, що беззвучно дрейфували в космосі.

— До цілі двадцять кілометрів, — озвався штурман.

Астероїд, позначений зеленою міткою, поступово виростав на екрані. Десять кілометрів каменю і льоду, потрощеного старими зіткненнями. Його поверхня була порізана гротами й темними кавернами, що відкривалися у вакуум, мов пащі доісторичних чудовиськ.

— Сканер на мінерали. Повний оберт, — наказав Кушка.

Хвиля сканування пройшла по кам’яній брилі, і на екрані одразу спалахнули кілька яскравих плям.

— Є три скупчення, — повідомив штурман.

— Дрони.

Три маленькі апарати відокремилися від шлюпа і пірнули до астероїда. Перший з них завис біля темного розлому, провів коротке сканування і відправив дані розвідки.