Розділ 24

— Згідно отриманих даних, зореліт що просить допомоги, це яхта герцога Нортумбрійського з королівського дому Йорків, — безстрасно доповідав ШІ шлюпа. — На яхті перебуває сам герцог і баронеса Ротшильд. У них вийшов з ладу навігаційний блок, і яхта не може перейти у гіперпростір. Їх переслідує розвідувально-диверсійне судно ссарів, типу Каррес. Тому вони просять допомоги. До контакту з ворогом — десять хвилин.

На тактичній схемі з’явилися дві мітки — зелена і червона. Зелена пульсувала нерівно, телеметрія з яхти йшла з перебоями. Червона трималася стабільно, мовби хтось спеціально виставив її напоказ. Сигнатура «Карієса» була чиста, без спотворень, характерних для поспішного маневру. Розвідник ішов упевнено, з мінімальним енергоспоживанням, ніби часу в запасі вистачало.

— Відстань? — коротко кинув Кушка.

— Двадцять три тисячі кілометрів і скорочується, — відповів ШІ. — Швидкість противника стабільна. Перехоплення — гарантоване.

Василь глянув на розкладку озброєння. Проти «Карієса» вистачило б і половини бортового арсеналу, але десантний бот уже на яхті. Саме це й псувало картину.

— «Карієс», — задоволено потер руки Кушка. — Ну, це корито нам на один зуб. Місток штурману. Що з координатами?

— Штурман містку. Координати введено.

— Отамане, поправка. Згідно останнього повідомлення з яхти, десантний бот ссарів пришвартувався до яхти.

— Трясця! — вилаявся Василь. — Не встигли. Буквально кілька хвилин забракло.

— Чому «забракло»? — поцікавився Гарний.

Кушка невдоволено смикнув щокою, але опанувався. Що взяти з новика. Звідки вчорашньому шахтареві знати що таке дисципліна та субординація. І відповів… Швидше виправдовуючись перед самим собою.

— Тому що навіть як ми розмелимо на шмельц корабель ссарів, вони все одно встигнуть вбити усіх на яхті.

— Це, якщо вступати в бій, — не вгавав Тимофій.

— А що ще з ними робити? — невдоволено буркнув Кушка. — Цілуватися і обійматися?

— Наприклад, запропонувати здатися, пообіцявши зберегти життя. Ми ж значно сильніші, і ссари повинні розуміти, що у них немає супроти нас жодних шансів.

— Здатися? — від здивування отаман навіть забув про те, що вступив у суперечку з новиком. — Ти чув, щоб за всі війни з ящірками, вони хоч раз здалися у полон?

— А їм це пропонували? — пирхнув у відповідь Гарний. — Як зазвичай усе відбувається? Ссари несподівано нападають на котрусь зоряну систему, заселену людьми. Нищать там усе, плюндрують, вбивають, беруть ясир… Наш флот кидається на захист. А далі бій — де ніхто не знає пощади. Як колись казали, до останнього патрона. А чим більше трупів з обох боків, тим сильніша ненависть. І досить лише нам побачити ссарів, чи їм — людей, стріляти починають одразу ж. От і виходить, що за весь цей час ні ссари нам, ні ми їм жодного разу не пропонували розійтися миром.

— Нонсенс… — буркнув Кушка. — Та й як? Ніхто ж не вміє по їхньому балакати.

— Хтось вміє… — відказав Тимофій.

— Може ти? — засміявся отаман.

— Може і я.

— Тю… Ти жартуєш?

— Ні, отамане. Так трапилося, що я провів трохи часу у неволі в ссарів. Три роки… От і мав час навчитися… Щоб вижити.

— Ти? У неволі ссарів? Трясця! Що ще я про тебе не знаю?

— Багато, мабуть, — потис плечима Гарний. — Я трохи давно живу…

— Трясця! Зараз ніколи… Але ми ще до цієї розмови повернемося.

— У будь-який час, отамане, — згідно відказав Тимофій.

Але Кушка його вже не слухав. Ідея новика розійтися миром йому сподобалася. Перше — таким чином можна було б урятувати людей. Друге — цього за всі роки протистояння, ще не робив ніхто. А Василь дуже любив бути у всьому першим.

— Мостик ходовій. Стрибок по координатах. Доповісти про готовність!

— Ходова мостику. До стрибка готові.

— БЧ-3! БЧ-4! БЧ-5! Готовність номер один!

— Прийнято! — відгукнулася обслуга пушки Гауса.

— Прийнято! — продублювали лазерники.

— Прийнято! — завершив перерахунок модуль рейкотрона.

— БЧ-3! БЧ-4! БЧ-5! Вогонь по команді

— Прийнято, вогонь по команді!

— Увага! По місцях стояти! Бойова тривога! Ходова — стрибок!

Кушка відкинувся у кріслі і закрив очі. Все одно гіпер-перехід супроводжувався суцільною темрявою, котра на декілька секунд повивала все навколо, оскільки там, у складках простору, не залишалося місця для жодного кванта світла. А коли перед внутрішнім зором замиготів різнокольоровий калейдоскоп, кілька разів кліпнув і подався вперед, одним поглядом охоплюючи картину на моніторі і оцінюючи обстановку.

В якомусь десятку кілометрів попереду і трохи праворуч висіло веретено розвідника ссарів — темне, матове, з витягнутим корпусом і характерними асиметричними наростами сенсорних гребенів уздовж борту. Корабель не маневрував, тримав позицію чітко, як хижак, що завис перед кидком. На тлі зірок силует виглядав майже пласким, але індикатори підсвічували активні поля — двигуни працювали в режимі готовності.