Розділ 22

Отаман Кушка сидів у командирському кріслі, відкинувшись на спинку і заплющивши очі. Дивитися на монітор чи панель приладів не було сенсу, він — слухав. Як професійний диригент, що чує найменшу фальш у оркестрі, Василь вслухався у гул двигунів, намагаючись виловити будь-які відхилення у їхній роботі. Але даремно… І стрибковий, і маршові, і маневрові двигуни працювали рівно і спокійно. Без надриву…

Зрештою, нічого дивного. Придбаний у принца Манзаки шлюп був коником з королівських стайнь. І що-що, а догляд мав найкращий. Тому, поганявши кілька годин ходову в усіх мислимих і немислимих режимах, отаман заспокоївся і дав відбій. Хто б що не казав чи не думав, обмін він зробив справді вдалий. Нова «Пресвята Покрова» була у відмінному стані, і, якщо доля буде схильна, послужить ще довго.

Отаман не з тих, хто вірить у «схильність долі». Долю, як і шлюп, треба правильно налаштувати. Іноді — підкрутити, іноді — перебрати власноруч. Йому вже доводилося втрачати хороші машини через дрібниці: перегрітий вузол, чужу недбалість, один невчасно прийнятий компроміс.

Тому він і ганяв ходову без пощади. Перевіряв, як шлюп поводиться на різких переходах тяги, як тримає інерцію, як реагує на короткі імпульси маневрових. Старий човен на таких режимах нервував — відповідав із затримкою, ніби ображався. «Покрова» ж працювала рівно. Без капризів. Як добре виїжджений кінь.

Це відчувалося не по приладах — усім єством. У спині, що вловлювала найменшу зміну вібрації. У шкірі, що звикла до металевого подиху корабля. Василь не просто командував — він слухав. І те, що чув зараз, йому подобалося.

А от для того, аби доля не повернулася задом, треба було провести ще одне випробовування. І тут прогнози були менш прихильні. Бо, якщо, ходова була змонтована і доведена на заводській верфі, то озброєння шлюпу склепали, що називається, на коліні…

Шлюп, коли ще був королівською яхтою, призначався для розваг, прогулянок та парадів. Тож, відповідно, з озброєння мав лише два протиметеоритних зенітних комплекси. Що в сучасному космічному бою, приблизно дорівнює хлопчачій рогатці. Тож до переозброєння, Микола Васильович Гарбуз підійшов з усією відповідальністю. Перше, чим він оснастив шлюп, були чотири лазерні гармати, зняті з решток якогось бригу. Потім — в носовій частині відшукалося місце для гармати Гауса. Серйозний козир для розмови навіть з крейсерами. Бо стріляла снарядами зарядженими стабілізованою протоплазмою. І хоч калібр був найменший з усієї лінійки цих гармат, при вдалому попаданні, шкоди могла наробити чималої.

Третє — на кормі шлюпа старший інтендант встановив дві спарені авіаційні пушки. Найкраща зброя для втечі… Хмара з дрібних снарядів, що могли за хвилину випустити обидві спарки, примушувала тримати віддаль будь-якого переслідувача. Бо, завдяки малим розмірам, снаряди не збивалися, а в той же час, їхня велика кінетична енергія, могла суттєво надкусити силовий щит. А дистанція — це шанс уникнути абордажу, і мати час для просторового стрибка. Якщо ворог виявився не по зубах.

Ну і четверте — рейкотрон. Від корпусу якого монстра відкрутив його Гарбуз, інтендант загадково відмовчувався. Але щоб встановити цю штуку на шлюп, довелося пожертвувати цілою оглядовою рубкою, перебуваючи в якій, покійний король приймав паради і показувався перед народом. Ця перебудова зайняла найбільше часу з усього ремонту, але була того варта. Рейкотрон був, що називається, останнім аргументом. Бо стріляв мінами з ядерною начинкою. І одного такого фугасу, якщо поцілити, було досить, аби сумно стало навіть дестройєру чи мановару. Звісно, це нововведення відсотків на десять знизило маневреність шлюпу, але було того варте. Мабуть…

І саме це Кушка планував перевірити далі.

— Мостик штурману, пошук скуплення астероїдів.

— Прийнято, — озвався Олексій Стороженко, котрий з посади другого пілота бойового човна пересів у крісло штурмана шлюпа. І через хвилину доповів. — Штурман мостику. Вказаний об’єкт знайдено. Нижня півсфера. Ост-ост-зюйд. Віддаль — близько одного такту.

— Прийнято. Прокласти курс до вказаного об’єкта і розрахувати маневр.

— Прийнято…

Навігатор ще трохи помовчав. Швидше за все перевіряв розрахунок зроблений навігатором. Бо, якщо ШІ проводив такі обчислення блискавично, людині потрібен був час.

— Готово… Маневрові 1 і 2 — 15 секунд 58% тяги. Маневровий 3 — 9 секунд 16% тяги. Маневровий 4 — стоп.

— Мостик ходовій! Виконати маневр.

— Прийнято.

Шлюп ледь відчутно завібрував, але на тому й усе. Занадто незначна зміна курсу, щоб відчути.

— Ходова мостику. Виконано.

— Мостик ходовій — середній вперед. 

— Прийнято, середній вперед.

Отаман вичекав з півхвилини, вслухаючись у рівний шум двигунів, і знову натис кнопку переговорного пристрою.

— Мостик ходовій. Повний вперед!

— Прийнято, повний вперед.

— Так тримати.

— Мостик штурману. Відслідковувати відстань до цілі. Попередня відсічка — 60 км до цілі.

— Прийнято.

Кушка віддав останню команду і знову відкинувся на спинку крісла. Один такт це близько ста тисяч кілометрів. Для шлюпа на повному ходу — трохи менше години ходу. А це означає, що можна розслабитися і дати мозкові відпочинок, перемкнувши його на щось інше.