Розділ 17

— Джон Флорентін Андре Гюстав Манзака… — з легкою ноткою пафосу відрекомендувався молодий хлопець, зодягнений у легкий комбінезон, оздоблений такою кількістю срібного та золотого позументу, що викликав в уяві новорічну прикрасу.

— Це він ще скорочене ім’я назвав, — шепнув Гарбуз на вухо Кушці, помітивши вираз здивування. — Повне складається з перерахування 24 предків.

— Фіга собі…  — Василь подумки присвиснув і з повагою подивився на принца. Бо сам, до слова, знав імена лише прадідів, а усе інше губилося в темряві минулого. А тут — імена всього роду літ так за п’ятсот-шістсот в голові тримає і за потреби шпарить, як таблицю множення. Така повага до пращурів вартувала похвали.

— Василь Тарасович, — озвався в тон хлопцеві, відповідаючи на кивок. —Діда звади Семеном, а прадіда як і мене — Василем. Вірніше, то мене в його честь назвали.

— Падай поруч, твоя високість, — комірник вказав на вільний стілець. Гарбузові, схоже, начхати було і на пращурів і на статус. Зрештою, міг собі дозволити. Принцами та королями народжуються, що не є жодною особистою заслугою, а таким майстром, як був Микола Васильович Гарбуз стає далеко не кожен, і досягти такого рівня, то не в муку чхнути.

Вочевидь, принц теж дотримувався такої думки, бо всівся за стіл не чинячись.

— Ну що ж, раз ми всі уже тут, то не будемо ходити довкола-Микола, а перейдемо одразу до суті. Заперечення є? Заперечень немає… Так от, твоя високосте, тобі неймовірно пощастило. У отамана Кушки є те, що тобі треба. Човен… У чудовому стані. Більше того — відмінному. Це я тобі з усією відповідальністю заявляю, можеш повірити… зроблено там все оцими руками… — комірник простягнув над столом широкі, в зашкарублих мозолях, долоні. — Двигун апгрейдили, озброєння як у брига… Сто років прослужить без капремонту. А головне — тоннаж до 10 тис. тон. Тобто, не вимагає льотного сертифікату. Який ти не можеш отримати через неповноліття. Ось, подивися… Ну чи не красень?

Гарбуз клацнув по комунікатору, і над столом виникла голограма «Пресвятої Покрови».

Хлопець дивився на бойового човна, як на диво. Очі аж блищали.

Задоволений ефектом, комірник вимкнув голограму і продовжив.

— А що найважливіше, отаман Кушка готовий обміняти його на твій шлюп. Так? — подивився на Василя. Той вдавано зітхнув, як домовлялися, і кивнув.

— От… — підвів підсумок Микола Васильович. — Ну то що, по руках?

— Тобто? — отямився принц. — Що значить «обміняти»? А доплата?

— Гм… Доплата, кажеш?.. Що ж, давай поміркуємо. Яка, Джоне, у тебе зараз найбільша, найпалкіша мрія?

— Додому повернутися… На капітанському мостику свого корабля.

— От… І чому ти цього не зробиш?

— Ви ж знаєте…

— Знаю. Щоб отримати право розпоряджатися коштами та майном — тобі треба досягти повноліття. Тобто — ще рік. І тоді ти зможеш купити собі човен на верфях. А щоб піднятися на капітанський мостик шлюпа, треба чекати ще довше — до вісімнадцяти років. Тепер скажи, Джоне, скільки коштує рік, а то й три твого життя? Які ти будеш змушений або провести тут, у Гнізді Крука, або летіти додому звичайним пасажиром. До того ж — у першому випадку, зовсім не факт, що корона дочекається тебе — враховуючи наявність аж трьох братів. А у другому — повернення наслідного принца не буде тріумфальним, як би тобі цього хотілося. Подумаєш, черговий транспортник привіз черговий вантаж. Багаж по суті… А тобі, єдиному, хто вижив у тому бою, хочеться зійти з трапа з високо піднятою головою, переможцем. Демонструючи підданим, що лише ця голова гідна носити корону Мадагаскару. Адже так?

Принц кивнув.

— Ну от… а отаман Василь шукає більшого корабля тому, що запланував політ в одне віддалене місце, куди його човен банально не долетить. Тож і виходить, що обмінюєте ви не корабель на корабель, а мрію на мрію. А такий обмін завжди рівноцінний.

— А до Мадагаскару долетить? — упіймав найважливіше принц.

— Так… нині субота, — замислено потер підборіддя Гарбуз. — Неділю Творець велів шанувати і відпочивати… Понеділок, вівторок… До середи поставлю на човна додаткові паливні баки, замість бортових торпедних апаратів і в четвер можеш летіти сміло. Гарантую…

— Уже у четвер? — мало не підстрибнув принц. — Я згоден.

— От і чудово… — задоволено кивнув інтендант-комірник. — Тоді, активуйте комунікатори і закріпіть угоду. А я — віддам наказ робітникам, готувати кораблі до доукомплектування і передпольтового огляду. Ага, мало не забув. Як проведете обмін, віддайте наказ своїм супер-карго провести взаємозалік вантажу. Ну, крім особистого і цінного. Щоб не тягати його з борту на борт. Зуб даю, що відсотків на 60 перелік типових запасів співпаде.

— Розумно, — погодився Василь, усе ще з недовірою, дивлячись на комунікатор, де чорним по білому з’явився новий запис: «Шлюп «Присвята Покрова», власник — отаман Василь Кушка» — От тільки з обмивання клопіт. Обслуга принцу не наллє нічого, де буде хоч градус хмелю.

— Нічого, — відмахнувся Джон Флорентін. — У себе на кораблі я сам закон. І там мені ніхто не заборонить випити келих шампанського, чи баночку пива. Можемо навіть зробити це по відеозв’язку.

— Дякую, принце, але не варто. Спільне розпивання алкоголю в компанії з неповнолітнім, може серйозно зіпсувати нам імідж. А відеофайл не плітки — це вічний доказ. Так що, не будемо шукати неприємностей на свій зад. А от через рік, ми з вами, якщо випаде така нагода, хильнемо уже від душі. Боюся лиш, що через рік, за всіма своїми монаршими клопотами, ти про нас і не згадаєш.