Розділ 15

— Я хочу «чайку».

— Чайку? — нарешті підвів голову Гарбуз. — Ти таки домігся свого? Назбирав грошенят?

— Це від вас залежить, Миколо Васильовичу, — потис плечима Кушка.

— Ой, от тільки не переборщуй з мастилом… — поморщився комірник. — Ти ж добре знаєш, що ціни не я встановлюю, а комітет контролю за вільною торгівлею. Щоб не було договірних трансакцій.

— Безумовно, — погодився Василь. — Зате ви знаєте, де можна купити дешевше і якісний товар.

— А курінний дав добро? Оборот бойових одиниць без дозволу обмежений суднами 6-го класу. А «чайка» — це четвертий.

— Дав. Щойно від нього…

— Угу, угу… Не ображайся, але маю перевірити. Не хочеш на каторгу, довіряй, але перевіряй, — комірник повернувся до клавіатури і тицьнув кілька кнопок. — А мені геть не усміхається на старості літ махати кайлом десь серед вічної мерзлоти.

— Ой, я тебе прошу, Миколо Васильовичу, — посміхнувся Василь. — Яке кайло? Давни давно усе механізовано. Максимум, робитимеш те саме, що й тут. Ремонтувати несправних «каторжан». Тільки в менш комфортних умовах. І без пива по вечорах.

— Ось! У сам глиб проблеми дивишся! — Підвів угору палець комірник. Потім зиркнув на монітор. — Що ж, дозвіл справді є. Тоді, до справи?

Микола Васильович відкинувся на спинку стільця і очікувально подивився на Кушку. Але Василь був готовий. Слабкість комірника до пінного напою знали усі на базі. Тож сягнув у торбу, що приніс із собою, і виклав на стіл три бляшанки «Бочкового». Що комірник воліє його понад усі інші сорти, теж таємницею не було.

— Залік… — задоволено кивнув Гарбуз. Вправним рухом відкрив бляшанку і одним махом вилив у себе добру половину ємності. Потім витер долонею уявні вуса і кивнув. — Слухаю уважно.

— Так я уже сказав, — потис плечима Кушка. — Чайку хочу… Бажано, не з найдорожчих варіантів.

— Яка сума допустима?

Василь активував браслет і продемонстрував стан рахунку комірникові. Свого роду жест повної довіри. Котрий той оцінив.

— Бажано, хоч на відсотків десять дешевше. Бо ж іще треба команду набрати. Комплектуючі… боєкомплект, медицина… запас повітря, води, провізії.

— Я в курсі, — кивнув комірник. — А ти не забув про «Покрову»? За неї ж можна непогану копійчину взяти. Ви її стільки разів апгрейдили, що то вже не човен, а повноцінний бриг.

— Можна, — погодився Кушка. — Але ж її ще продати треба. Чи є купець на прикметі?

— Може і є… — незрозуміло відказав комірник. — Гм… Ну, дивися… — розвернув монітор так, щоб Василь бачив екран. — Ось два непогані варіанти на твої гроші. — Нульовий корвет на стапелях Слънчев Бряг. Муха ще не сиділа. Повна комплектація… Якщо закинути 40 відсотків авансом, через три-чотири тижні корабель буде тут. Тижня два-три на доводку… це я тобі зроблю в рахунок продажі «Покрови». І все, вперед… Підкоряй Космос.

— Півтора-два місяця? — перепитав Василь. — Мммм… Галина Семенівна мені стільки часу не дасть. А звалити все на зама, а самому відправитися на реабілітацію, теж не тема. Перший раз корабель треба самому обнюхати і облизати.

— Розумію, — кивнув Гарбуз. — Але нічим не допоможу. Це і так мінімальні терміни. Бо я б залюбки ще зо два тижні накинув. Перший передполітний огляд — як шлюбна ніч. Віднесешся до нареченої аби як, то не дивуйся, якщо невдовзі ріжки проклюнуться.

— Згоден… але не підходить. А який другий варіант?

— Теж корвет, але зі стапелів Портленду-2. І, відповідно, дорожчий. Якість інша… Ти їхню ціну потягнеш лише після того, як човен продаси. Зате, вони здають корабель під ключ. Можеш одразу злітати…

— А як швидко вдасться реалізувати «Покрову»? — зацікавився Кушка.

Комірник лише руками розвів. А потім допив пиво, але бляшанку не зіжмакав, поклав у ящик під столом. Тонка алюмінієва бляха завжди може придатися на господарстві.

— Зачекай, — подався вперед Василь. — На початку розмови ти сам нагадав про човен і натякнув, що міг би його продати? Чи я помиляюся?

— Ні, не помиляєшся… І це третій варіант… Але, попереджаю одразу… проблемний.

— Та говори вже… Якщо душу не треба продавати, то можна обсудити.

— Ні, душу залиш собі. Мова про «Принцепса»…

— Що? Ти хіба жартуєш?

— Анітрохи… А у тебе унікальний шанс отримати навіть не корвет, а шлюп* (*шлюп — клас корабля між корветом і фрегатом).

— Угу, «паркетний»… Котрий був не військовим кораблем, а парадною яхтою принца.

— І що з того? Так, там позолоти і оздоблення над міру, але це й добре. Усе дорогоцінне демонтуємо і розпродамо. До речі, ще й заробиш на цьому не зле. Трохи переплануємо… максимум за два-три дні. Але він на ходу. І озброєння там відмінне. Реально — повноцінний шлюп. Ще й форсованими двигунами. Крейсерська швидкість майже як у поштового кліпера.

— Звучить смачно. Одне не зрозуміло, чого такий приз ніхто інший досі не перехопив?

— А ти хіба не знаєш його історії?