Розділ 12

— І чиї ж ви, красунчики, будете? — окинула прискіпливим поглядом новиків Галина Семенівна. І тут же сама відповіла. — Дурне питання. Якщо вас Мурза привів, значить, Кушки, з «Покрови». А оскільки я вас бачу вперше, то новики. Так?

Колишні шахтарі лиш кивнули.

— Зрозуміло, тоді, марш за мною…

Лікарка розвернулася і, граціозно погойдуючи стегнами, покрокувала до найближчих дверей. Максим і Тимофій, прикипівши поглядами до гарненької молодиці, а чого дивуватися — більше чотирьох місяців посту, подалися слідом, як загіпнотизовані жаби у пащу змії.

Галина Семенівна торкнулася сенсорної панелі під табличкою «Гол. Лік», двері слухняно від’їхали вбік, впускаючи її в кабінет. Новики теж увійшли.

Кабінет нічим особливим не вирізнявся. Письмовий стіл зі вмонтованим терміналом, простий, без жодних надмірностей. Уздовж стіни — стелаж із паперовими теками та кількома коробками з витратними матеріалами. Скляна шафка з баночками, мензурками й пакунками ліків займала кут біля дверей, акуратно розсортована і підписана дрібним, але чітким почерком.

Єдиною дивиною був людський скелет у повний зріст, встановлений там, де зазвичай ставлять вазони. На його ключицю хтось жартома начепив бейджик із написом «Пацієнт № 0». Поруч, на невисокій тумбі, стояла клітка з двома канарками. Пташки жваво цвірінькали, не звертаючи уваги ні на що, опріч самих себе.

— Сідайте, — лікарка махнула рукою на два пластикові стільці, а сама вмостилася за столом. — Я так розумію, ви ті шахтарі, що пристали до Кушки в останньому рейді?

— Сповіщення у вас на висоті, — оцінив її інформованість Тимофій.

— Робота така, — спокійно пояснила лікарка. — Бойові зіткнення рідко обходяться без наслідків. Тож, уся інформація з бортового комп’ютер, одразу після швартування, поступає до нас. Щоб бути напоготові. Тим паче, у вашому випадку — двоє поранених.

— То навіщо запитуєте, якщо і так усе знаєте?

— Все, та не все… Що з астероїда, це добре. Значить, стерильні. Менше мороки… А от, звідки родом, хотілося б уточнити.

— Я з Марса, — відказав Максим, не бачачи причини робити з цього таємницю.

— А я вже й не пригадую, де саме на світ з’явився… — розвів руками Тимофій, якби натякаючи, що давно живе, а заодно, даючи зрозуміти, що не має бажання говорити на цю тему.

— Он як? — зацікавлено глипнула на нього Галина Семенівна. — Ну, ваше право. На Січі не задають зайвих питань. Кожен може почати життя заново. Однак, мушу попередити, що ваша кров мені розповість усе сама. І де народилися, і по яких світах швендяли… і про справжній вік… — і, побачивши, як напружився Тимофій, заспокійливо продовжила. — Але не треба хвилюватися, ця інформація за стіни лікарні не вийде. Гарантую. Тож, можете нічого не приховувати.

— Ммм… — насупився Тимофій. — А можна обійтися без забору крові?

— Можна, — кивнула лікарка. — На Січі нікого і ні до чого не примушують. Але у такому випадку ви зможете залишити планету лише пасажирським рейсом. Або сидітимете у Гнізді доки не набридне.

— Аж так суворо?

— Це не суворість — це необхідність. Як я вже казала, практично жодне зіткнення з ссарами не обходиться без поранень. А щоб зібрати вас назад і поставити на ноги, лікарі повинні мати повну інформацію про всіх пацієнтів без винятку. Інакше, час, який доведеться витратити на проведення попередніх аналізів, може завершитися печально. А ми не можемо дозволити собі дурні втрати через чиїсь примхи. Повірте, їх і без цього досить. Щонайменше кілька десятків за рік доводиться хоронити… якщо є що. З тієї ж причини, жоден отаман не візьме у свій екіпаж «смертника».

— Погана прикмета? — пхикнув Тимофій.

— Ні. Просто за тим, хто занадто часто втрачає людей, козаки у похід не підуть. Чули приказку про те, що береженого і Творець оберігає? Так от, вона і навпаки діє. За надміру самовпевненими Смерть приходить частіше. А хто захоче бути поруч з таким манком для кістлявої?  

— Гм… — потер підборіддя Тимофій. — Справедливо… Але ви гарантуєте?

— Що ніхто не дізнається про ваш справжній вік і звідки ви родом? — перепитала лікарка. — Так само певно, як і те, скільком дівчатам ви задурили голови, і скільки байстрюків встигли наплодити?

Оцінила відкриті від подиву роти обох чоловіків і весело засміялася.

— Усі на це ведуться… Забудьте. До таких глибин пізнання медицина ще не дійшла… поки що. А що до гарантії, повторюю — усі дані про пацієнта — таємниця. Розкрити яку в мене не може навіть Рада курінних. Звісно, у тому випадку, якщо ви не скоїте злочину проти товариства. Тоді, вибачайте. Суд отримає повний доступ до ваших даних. Бо бувало й так, що саме в них знаходили виправдання тих чи інших вчинків. І декілька разів смертну кару заміняли вигнанням.

— Зрозуміло, — кивнув Тимофій. — Щож, як нема ради, то мус. А багато… еее… процедур?

— Та ні, стандартний набір для адаптації. Кілька уколів, трохи пігулок і кварц.

— Ну, якщо кілька… — приречено зітхнув Максим.

— От і добре, — кивнула Галина Степанівна з посмішкою: добре знала нелюбов чоловіків до уколів, і швидко відстукала щось на клавіатурі вмонтованого у стіл терміналу. — Тоді, проходьте у двадцять першу… — подивилася на Максима, — а ти, — перевела погляд на Тимофія, — двадцять другу оглядові. Медсестри візьмуть необхідні аналізи і проведуть усі базові процедури. Чи вам, може, котромусь віра або мораль не дозволяє перед жінками заголюватися? То кажіть. Пришлю санітарів.