Розділ 11

Оглядовий екран у залі відпочинку був налаштований на візуалізацію, без будь-яких позначок чи підказок. Просто панорама, картинка Космосу — таким, яким він є, коли на нього дивляться не з робочого поста, а сидячи в глибокому кріслі з келихом у руці.

Чорнильна глибина розгорталася повільно й спокійно. Зорі не мерехтіли й не смикалися — вони розмірено світили в темряві, не залежно від того наскільки були далекі. Червоні, блакитні, жовті, тьмяні й сліпучі, вони створювали враження не безладу, а складного, давно усталеного порядку. Погляд ковзав від однієї до іншої, не затримуючись надовго, як це буває, коли намагаєшся осягнути щось завелике для одного життя. Близькі, і водночас, неймовірно чужі.

Ліворуч повільно тягнулася смуга Галактики — не яскрава, а радше приглушена, зерниста, з темними провалами, де світло ніби обривалося. В одному з таких провалів поступово вимальовувалася добре впізнавана та відома усім космітам: туманність Кінська Голова. Тут, на екрані, вона виглядала не загрозливою і не величною — просто ще однією тінню серед мільярдів інших, мовчазною й байдужою до людських назв і асоціацій.

Космос за склом нікуди не поспішав. Зорі повільно зміщувалися, майже непомітно, так, що здавалося — рухається не корабель, а сам простір неквапно обертається навколо якогось, лише йому знаного центру Всесвіту. Це був рух, на який можна було дивитися довго, не відчуваючи потреби втрутитися чи щось змінити. Як на плин води, чи гру полум’я.

Десь на периферії відчуттів існувала сама яхта: м’яке світло, приглушені кольори інтер’єру, ледь чутна робота систем життєзабезпечення. Усе це не відволікало, а створювало рамку — як тиша в залі, де слухають музику.

Тут, у цій залі, Простір не виглядав ні ворожим, ні романтичним. Він просто був усім. Як океан для риб чи краплин води. І в цій величі було щось заспокійливе — відчуття, що всі людські турботи, інтриги й амбіції ніщо у порівнянні з Безмежжям та Вічністю.

Серж Йорк водив поглядом по велетенському оглядовому екрану, на всю стелю відпочинкової кімнати, робив зосереджене обличчя і вдавав, що думає. Аби лиш його бодай на якийсь час залишили у спокої.

Ні, насправді, думки були, але геть розфокусовані… І дуже далекі від пошуку рішення проблеми, що неждано-негадано звалилася на голову третього принца Альбіону. А так усе добре починалося.

Упіймавши принагідну мить, Серж знайшов переконливі слова і зумів умовити красуню Агнешку, баронесу Ротшильд утекти з ним просто з балу. Серж давно був небайдужий до тендітної білявки з неймовірними, зеленими очима, але баронеса була з народження заручена з іншим. А батько, незважаючи на всю толерантність до привільної поведінки усіх синів, за збереження та дотримання традицій стояв горою. І жодного волюнтаризму у таких питаннях не допускав. Так-то король доволі поблажливо ставився до амурних походеньок трьох принців, але тільки, якщо їх об’єктом були вдовиці чи заміжні жінки. Бо й сам не був ні ангелом, ні монахом… Але дівочу честь, особливо, якщо йшлося вже про заручених, оберігав чи не суворіше за рідних батьків. Спробуй котрийсь із принців звабити котру з них, кара була б миттєвою і неминучою. Аж до відлучення від двору і заслання. Тож Сержу залишалося лише зітхати крадькома, та потай заздрити графу Мекленбургзькому — нареченому Агнешки. 

Але доля виявилася прихильною до юнака. Юний граф, не оцінивши щастя, яке йому випало, закрутив інтрижку з однією з фрейлін королеви, і був настільки безпечний, що попався на гарячому. Ще й за таких обставин, що зберегти таємницю не вдалося. І буквально кілька годин тому, Агнешка привселюдно дала колишньому нареченому ляпаса і оголосила, що заручинам кінець.

Це була перша, щаслива для Сержа, подія. Друга — всі подруги баронеси в ту ж мить, забувши про неї, кинулися втішати красунчика графа. Відверто виказуючи готовність зайняти вакантне місце нареченої. Статки роду графів Мекленбургських були відомі широко за межами королівства і входили у першу тисячу магнатів усього обжитого Космосу. Власне тому Ротшильди, що теж були у Глобальному реєстрі Домів і Консорціумів, затіяли ці заручини, з метою злиття капіталів. Що дозволило б сім’ям перескочити одразу у його верхню половину і стати врівень з самими Арно, Дюпонтами чи Аль-Тані.

Одним словом, на декілька хвилин Агнешка залишилася сама, і Серж не став зволікати. Розуміючи, що це його єдиний шанс на успіх.

Юнак підійшов до дівчини, подав келих вина, промовив кілька фраз, що пасували ситуації, а коли красуня підвела на нього повні обурення очі, вочевидь все же переживаючи скандальну сцену розставання з колишнім нареченим, — запропонував їй невеличку прогулянку під зорями. Виключно, щоб забратися з зали і відволіктися.

Іншим разом юна баронеса навряд чи прийняла б таку пропозицію, все ж подібні речі не схвалювалися лицемірним вищим товариством і навіть могло скомпрометувати незаміжню дівчину, але зараз — коли Агнешці здавалося, що очі усіх присутніх прикипіли до неї і кожен у багатолюдній залі займається лише тим, що обговорює її ганьбу — вона була готова на будь-яке шаленство, аби лиш чимскоріше забратися звідси. І красуня, особливо не вслухаючись у слова принца, прийняла його запрошення. Дозволила взяти себе під руку і вивести з бальної зали.

На свіжому повітрі літньої ночі дівчина, швидше за все отямилася б, і на цьому б все й закінчилося, але Серж не дав їй на це часу. Агнешка й не зчулася, як спершу опинилася у лімузині принца, а буквально через кілька хвилин вже піднімалася трапом на його яхту. Коли ж юна красуня нарешті прийшла до себе і змогла адекватно оцінити ситуацію, Альбіон-Прайм на оглядовому екрані вже перетворилася на блакитну кулю і плавно віддалялася, зменшуючись буквально на очах.