Розділ 6

У точці рандеву усі вимпели винурилися з гіперпростору одночасно, з різницею в кілька секунд, і знаючи, що їхню появу одразу ж засікли сканери рейдера, вгатили по ньому не чекаючи команди з усього що лиш мали далекобійного та потужного. Не до економії… Рейдер ссарів за класифікацією бойових кораблів займав місце посередині між есмінцем і важким крейсером. То ж вогневою міццю сумарно дорівнював усьому, що могли протиставити один байдак і дві чайки. А по щитах і перевищував. Хоча яке тут може бути порівняння, якщо його оборона була сконцентрована навколо одного об’єкта, а у січовиків ділилася на три. Тому єдина перевага у козаків була несподіванка і швидкість. Навалитися разом, як у приказці про битого батька, скористатися з неминучого остовпіння ворога, бодай на десяток секунд, і видати з гарматних установок все, на що вони здатні. Залповим вогнем продавити щити, і кількома прицільними пострілами потрапити у вузлові точки рейдера. Найкраще — поразити зону двигуна і спровокувати анігіляцію палива.

Звісно, при цьому від ворожого зорельота мало що залишиться, але у такій ситуації треба не про здобич думати, а про власні голови. А здобич ще трапиться. Не остання сутичка…

І все ж ссари встигли огризнутися. Сліпучими фаєрболами згустки протоплазми метнулися у напрямку корабля людей. Але пощастило…

Через поспіх ворог зробив помилку. Атакував не неповороткий байдак, а юрку чайку. «Стріла Перуна», підтверджуючи назву, блискавкою метнулася вбік і, закладаючи карколомний віраж, висковзнула з-під залпу ссарів, що міг знищити її з одного потрапляння. А далі, Непийлихо продемонстрував ворогові, що не дарма вважається на Січі одним з найкращих командирів. Він не лише ухилився, а й так майстерно використав віраж, що опинився чітко за кормою рейдера і, не гаючи й миті, всадив тому заряд акурат помежи маршових дюз. Де обшивка мала посилену термостійкість, але слабе бронювання. А також — саме там було найближче до паливних ємностей.

Рейдер палахнув так сліпучо, наче десь неподалік народилася наднова. Перевантажуючи оптичні фільтри усіх приладів.

Удар не розніс корабель повністю. Лише кормовий відсік практично зник у вирі вибуху. Сенсори фіксували хаотичне обертання уламків маршового блоку й різке падіння енергопоказів. По суті — рейдер як бойова одиниця вмер. Перетворившись на купу металобрухту з вкрапленнями органіки та пластиків. Передня частина ще трималася — носова вціліла, але навряд чи там міг вижити хоч хтось.

— Оце ти його приголубив, брате! — не стримав вигуку Кислиця. — Аж спучило псяюху.    

— Таки-так, — погодився Шварцкопф, але не стримав жалю. — От тільки все добро мимо каси. Аж зуби ниють… Щонайменше кілька лямів псові під хвіст.

— Не журися, брате, — відказав Кислиця. — Буде ще і на твоїй вулиці свято. Та й, наче не все згоріло. Оптика ще підсліпувата, але здається, вибух лише кормову частину злизав. Носова залишилася. Так що з порожніми кишенями не залишимося…

— Творець справедливий, і воздає усім по заслугах, — озвався і Непийлихо. — «Покрова»! Ми закінчили! У тебе як там? Допомога потрібна?

— Працюємо, — коротко озвався Кушка. — На разі, не бачу в потребі додаткового десанту. У вас там і без того клопотів повні руки. Не поспішайте. Винесіть з рейдера все, що не приварене… у господарстві усе придасться. Як каже курінний, добрий хазяїн навіть гадині місце знайде.

Космос завжди однаковий. Бо занадто великий аби підлаштовуватися під кожного окремого спостерігача. І те що хтось бачить одну панораму, а інші очі — за десятки парсеків — цілком іншу картину, йому абсолютно байдуже. Об’єктивно він від цього не змінюється, а суб’єктивізм діло таке. Усім не вгодиш.

Як завжди при десантуванні, думки Василя вирували навколо таких тем, котрі на тверезу голову і в за нормальних обставин, навіть на гадку б не спали. От і зараз… Знайшов чим перейматися — Космосом. Ще й бздури усілякі вигадувати. Аякже — однаковий. Тримай кишені ширше. Та він навіть у різні моменти несхожий. Одне діло поглядати на панорамний купол круїзного лайнера, і зовсім інше — в оглядовому екрані бойової рубки. Ну а про те, як Всесвіт бачиться у момент висадки в бойовій зоні, і говорити нічого. Хоча, останнє порівняння так собі. При десантуванні краще під ноги дивитися, а не зорі рахувати. Бо можна так навернутися, що вони в очах замиготять.

На відміну від популярних блокбастерів, де брава зоряна піхота вистрибує з десантних модулів, як сайгаки, і одразу починає лупити з усієї зброї, а все навколо гучно і мальовниче вибухає, та горить — реальна висадка відбувається повільно та плавно, наче у густій патоці. Особливо на об’єктах з пониженою гравітацією. Тим паче — на астероїдах, де сила тяжіння не перевищує 1% земної. І одного зайвого імпульсу досить, аби злетіти на орбіту. І тоді лише реактивний ранець дасть шанс не відправитися у відкритий Космос. А, як відомо усім, хто хоч раз мав справу зі спас-обладнанням, краще ситуацію до цього не доводити.

Що ж до видовищних спецефектів з гучними вибухами та бурхливим полум’ям — то нехай воно залишається на совісті кіномитців, котрі, мабуть, в школі прогулювали уроки фізики і навіть не чули про властивості вакууму. В котрому ні звукові хвилі не розповсюджуються, ні немає кисню для горіння.

Тож січовики неквапно випливали з човна назовні і так само повільно розтікалися на боки, утворюючи ланцюг, аби охопити максимально широкий сектор.

ШІ посадив човен у сотні метрів від просторого ангару, котрий класифікував як склад. Що підтверджувало і візуальне спостереження. Бо перед відкритим шлюзом стояв транспортний модуль ссарів, і вантажні роботи неквапливо переносили в нього контейнери.